Він почав читати.
75
Літо 2005 року (липень).
Митець зображує злочин, відколи Каїн убив Авеля. У Гої чи Жеріко інсценізація забороненого вчинку породила разючі шедеври. «Смерть Сарданапала» Делакруа — це чисте насильство, і ним захоплюються люди, що відвідують музеї. Кіно, як і література, перетворює репрезентацію вбивства на приховане від ока задоволення. Той, хто читає книжки, роздивляється картини, так само залучений, як і той, хто діє, стає співучасником через свою зачарованість пролитою кров’ю. Так уже створена людина. Вуаєризм і смакування огидного.
Ми, четверо,— видатні митці, засновники таємного товариства «Ксифопаг»,— маємо дещо спільне: на тлі сірої маси вирізняємося особливою жорстокістю й аморальністю декотрих плодів нашої творчості. Нас засуджують, часом ненавидять, найчастіше не розуміють. Не має значення, звідки ми походимо, не важливо, які труднощі спіткали нас на життєвому шляху чи яких страждань ми зазнали,— нас принижує і знищує вирок громадської думки, що горує над усім іншим. […]
Габрієль сидів у фотелі й мовчки гортав сторінки; він був ошелешений. Ця книжка існувала понад п’ятнадцять років.
[…] Що може бути огидніше, що може бути обурливіше, ніж убивство людської істоти? Але що може завдавати більше втіхи тому, хто опанував мистецтво забирати життя, а на додачу ще й здатний поділитися цим талантом із публікою? Уклавши наш союз на базі товариства «Ксифопаг», ми хочемо відкинути всі обмеження, сягнути крайньої форми сучасного трансгресивного мистецтва і донести його до найбільшої кількості людей.
Цим маніфестом ми, усі четверо, зобов’язуємося дотримуватися сукупності заявлених правил і процесів, щоб мати змогу провадити нашу справу якомога довше. Проста повага до змісту наступних сторінок забезпечить тривалість нашої праці й назавжди залишить слід в історії мистецтва. Відмінність між нами і митцями-убивцями полягає в тому, що ми дозволимо нас розкрити, коли самі забажаємо, коли розглядатимемо нашу спадщину достатньо багатою, щоб вона явила світові свою справжню мету.