Габрієля занудило. Він читав те, чого його розум ніколи не зміг би втілити в слово. Він зіткнувся з дегуманізованими висловами, методами, суворими правилами, інструкціями, які сформулювала зграя дегенератів.
[…] Ця перша частина маніфесту присвячена мистецтву ідеального злочину, яке абсолютно необхідне задля успіху нашої діяльності. За всіх епох його намагалися сягнути найславетніші убивці, письменники детально описували його через інтриги у своїх творах, художники змальовували його на полотнах завбільшки зі стіну. У рамках нашої діяльності ми хочемо розвинути наше визначення досконалого злочину, додати сюди сукупність правил, що є результатом наших тривалих спільних роздумів і нашої глибокої обізнаності в кримінальних царинах, яку ми здобули завдяки пошукам, пов’язаним із нашими мистецтвами. […]
Габрієль читав далі. Правила ідеального злочину ішли одне за другим згідно з їхньою важливістю. Найпершою була відсутність трупа. Неспроможність знайти труп завжди була головним болем для розслідувачів. Були висловлені різні методики, які перелічувалися і в записнику Жулі. Перше місце посідала хімічна деструкція. Адже розчин міг бути розпилений, увібраний ґрунтом, вилитий у каналізацію. Далі йшли інструкції. Була ціла низка й інших конкретних правил, від яких кров холонула в жилах. «Бити навмання», «Не дозволяти, щоб нас бачили разом», «Великі проміжки часу між злочинами», «Не мати жодних зв’язків із жертвами». Мовилося також про підміну трупів, передбачався обов’язково «спільник у слідчих органах для фальсифікації аналізів». Обумовлювалося також, що товариство систематично збиратиметься першої п’ятниці кожного місяця, а поза цим не повинно бути жодних контактів. Ніщо в їхніх робочих щоденниках, паперах, цифрових даних не повинно давати змоги встановити зв’язок між членами товариства.
Габрієль невідривно поглинав ці абсолютно холодні міркування. В іншій частині йшлося про «демонстрацію» і поширення результатів їхньої праці. Адже сенс у тому, щоб не лише здійснити злочин, а й «подати» його громадськості. Це була основна рушійна сила їхньої діяльності. Вони поширювали свої твори серед знайомих і взагалі серед широких мас населення, щоб ефект приголомшення виявився якомога дужчим, коли їх викриють. Усі, що читали їхні книжки і споглядали їхнє мистецтво, стануть невід’ємною частиною творчого шляху цих ненормальних. Завдяки цьому опусу Габрієль став свідком народження нової форми наймерзеннішого з-поміж усіх мистецтв — кримінального.
[…] Для нас корисний кожен читач, кожен глядач. Вони матимуть перед собою ідеальний злочин, нічого не підозрюючи, проте в глибині душі все-таки усвідомлюватимуть це. Караваджо любив бачити огиду в поглядах шанувальників, коли вони роздивлялись його полотна. Наші злочини будуть іще досконаліші, якщо ці жахіття побачать тисячі споживачів, які платитимуть за це. Ці люди відкриють справжню силу нашої справи і наших принципів.