Тоді, коли цей психопат увічнював її своїм пензлем, вона була ще жива, замкнена там, унизу. Потім постала перед жорстоким об’єктивом Абержеля. Сконавши, простягнувшись на холодному сталевому столі бозна-де. Хто забрав її життя? В який спосіб? Він уявив, як фотограф ходить довкола її трупа, шукаючи найкращого кута зйомки, й це так вивело його з себе, що він знову вискочив з автомобіля. У кулаках вибухнув біль, коли він вгатив ними по дереву.
Література, живопис, фотографія. Бракувало одного. Яке було четверте «мистецтво»? У якій «формі» побачить він Жулі в її останній мандрівці? Повернувшись за кермо, він обернув ключ запалювання і запрограмував у навігаторі адресу медичного університету в Білостоці.
Там він знайде останній фрагмент цього клятого пазлу.
77
Жандарми зупинилися на стоянці неподалік від кварталу Маре, між третім і четвертим паризькими округами, біля вулиці Ріволі й набережної Отель-де-Вілль. Подалися вулицею Руа-дю-Сісіль, оточеною кількаповерховими будинками, ресторанами, крамничками, де продавався шоколад і вишукана бакалія. Полеві байдуже було до краси навколо, адже, правду кажучи, він нічого не бачив. Неспокій затьмарював увесь простір довкола нього. Була вже п’ятнадцята година з гаком, а клятий Абержель не з’явився у Палаці Токіо, хоч приходив туди щодня о чотирнадцятій.
Вони з Мартіні зупинилися перед важкими вхідними дверми. На домофоні, серед багатьох інших прізвищ, значилося Абержелеве. Поль натискав усі кнопки, крім дзвінка фотографа, і їм урешті відчинили. Коли вони штовхнули важку стулку, в голові у нього зародилася тривога.
Вони ввійшли у чималий двір, оточений будівлями, робітнями, майстернями, адвокатськими конторами… Попід будинками росли кущі, вікна були маленькі й запилені, наче в старих антикварних крамничках. Вуличний гамір ущух, здавалося, Париж затамував свій подих. Поль подумав собі, як могла панувати така тиша у самісінькому серці великого міста. Отямившись від подиву, жандарми почали допитуватися в людей, які їм зустрічалися, або стукати в двері. Після невдалих спроб якась пані урешті показала сходи в далекому закуті двору: Андреас Абержель мешкав у квартирі на останньому поверсі.
Дерев’яні сходи хилиталися мов драбина, стіни так тісно оточували їх, що в Поля склалося враження, ніби він рухається трапами давнього іспанського галеону. У коліні почало шпигати, але він знай видирався рипучими сходами, Мартіні простував за ним. Правда була тут, на відстані простягнутої руки, тепер він не відмовиться від неї. Чутно було, як клацали автоматичні регулятори, вимикаючи світло.
Чоловіки нарешті дійшли до сьомого поверху. Дістали свої пістолети марки «зіґ-зауер», не кажучи ні слова. Чоло Мартіні вкрили краплини поту. Він умирав від переляку.
— Все буде гаразд? — запитав Поль.
— Треба було попередити на службі. Ми робимо дурницю.
— Тут я вирішую, а не ти.
Мартіні стулив рота. Поль притулив вухо до дверей: тихо. Невже Абержель утік? Насилу стукнувши кулаком у двері, він почув, як лунко клацнула кругла клямка, і стулка дверей прохилилася від його удару. Він обмінявся з Мартіні швидким поглядом: їх чекали.
Хол був захаращений пластиковими коробочками, цирковим приладдям, барвистими костюмами, зваленими на купи. Відчуваючи, як стискає горло, Поль переступив поріг, націливши перед собою пістолет.
— Андреас Абержель? Національна жандармерія!
Жодної відповіді, навіть тріску паркету не чутно було. Хитнувши підборіддям, капітан дав на здогад Мартіні, що вони рухатимуться вперед. Тримаючись насторожі, вони поминули кумедну кухоньку, де ще валялися брудні тарілки та виделки. Ліворуч кімната була порожня. У кінці коридора перспектива ширшала, відкриваючись у чималу кімнату мезоніном, із фотелями, стінами, що були завішані блакитними, зеленими і червоними покривалами, столом і ослонами різних форм. Майстерня фотографа.
Два пістолети умить націлилися на цілком голого чоловіка, що сидів у позі лотоса на великому поплямленому покривалі. Тіло його було виголене, молочно-білої барви. Череп, теж поголений, лиснів у світлі численних ламп. За спиною було напнуте ще одне покривало, біле, воно скидалося на кіноекран. Довкола нього стояли рефлектори у вигляді парасольок, камера і два фотоапарати.