— Кажучи «пластинаріум», ви маєте на увазі…
— Місце, де Дмитро Калінін знімає шкіру з людських тіл.
79
Габрієль приголомшено притулився до стіни, перед очима в нього попливли темні метелики. Від дурманного запаху формаліну у нього запаморочилося у голові. Він попросив Адамовича провести його надвір. За п’ять хвилин вони сиділи на лавці під корпусом. Габрієль посинів і конвульсивно хапав повітря роззявленим ротом.
— Поясніть,— пробурмотів він.
Викладач коротко кивнув студентам, які привіталися з ним. Руки він тримав у кишенях халата, наче йому було холодно. На обличчі завмер поважний вираз, якого не могло прогнати навіть сонячне проміння.
— Наприкінці 90-х років Дмитро Калінін винайшов техніку на основі ацетону, яка полягала в тому, щоб видалити всю воду з людських і тваринних клітин і в такий спосіб убезпечити труп від гниття. Потім він застосував полімеризацію з використанням силікону, епоксидного клею чи поліефірних волокон, що надало тілу пластичності й цілковитої податливості. Потім він звільняє тіло від шкіри, щоб показати у всій розмаїтості мускулатури, вен, артерій і внутрішніх органів. І тоді він може надати трупам, вільним від шкіри й від функції гниття, пози, подібні до тих, яких набувають живі істоти в процесі своєї діяльності. Наприклад, коли гуляють, танцюють.
Габрієля заполонили образи. Він уже чув про це, вже бачив ці страшні видовиська в репортажах, по телевізору.
— Калінін — російського походження. Блискучий анатом, тривалий час працював у дуже відомій медичній академії в Новосибірську, у Сибіру, а потім перебрався до Польщі, щоб присвятити себе науковій роботі й поширити свій унікальний метод у всьому світі. Там він створив приватний інститут пластинації. Відтоді наш університет і ще два інші поблизу почали постачати йому тіла для наукових досліджень.
Сибір, росіяни… Габрієлеві важко було зосередитися на словах викладача. Жахлива думка, немов пік усіх його відкриттів, зринула в його голові.
— Калінін зробив справжнісіньку революцію в макроскопічній анатомії. Колись у нього були суто педагогічні й похвальні наміри: він хотів зробити доступним знання анатомії для студентів, а заразом і для всіх смертних. Як ми функціонуємо? Із чого ми збудовані? Якось під цим приводом Калінін зібрав тридцять тіл без шкіри і зробив першу такого роду виставку в Польщі. Сталося це незадовго до 2000 року. То була подія, що зазнала блискавичного успіху. Люди приїздили з усієї країни й навіть із сусідніх держав, щоб побачити ці чарівливі людські скульптури. Внаслідок такого інтересу ці «пластинати», як їх назвали, покинули пластинаріум і були виставлені скрізь, від Токіо до Сан-Франциско, під назвою «Inside Body»… Ці виставки широко обговорювалися, критикувалися, що, звісно, сприяло виникненню 2003 року найпопулярнішої в світі мандрівної виставки.
Габрієль уявив відвідувачів, що нестямно захоплюються трупами без шкіри, в яких відібрали право на мирний спочинок. Безіменні тіла, що жили, дихали, тепер голі, обдерті, пошматовані були навічно виставлені для споглядання будь-якого відвідувача. Він подумав про Жулі, про Матильду. Ці думки були нестерпні для нього.
— То він і далі таким зайнятий? — запитав він, розглядаючи свої розтулені тремтячі долоні.— Його музей, зв’язки — все це й зараз існує?
Викладач кивнув.
— Більше, ніж будь-коли. На сьогодні їх бачили понад двадцять п’ять мільйонів відвідувачів. Зачарованість бере гору над страхом перед трупом. Калінін знай затуляється своїми академічними ступенями й анатомічними традиціями доби Відродження, щоб виправдати свою контраверсійну працю. Леонардо Да Вінчі, Везалій… Розтин завжди був способом відбору для подальшої підготовки фахівців. Щоб убезпечитися від будь-якої полеміки, Калінін навіть винайняв медиків, що читають лекції в пластинаріумі, там є зали для лекцій, виставок, і кімнати, обладнані для роботи з тілами. У нього є сторінка в мережі, де він перепродує пластиновані шматки трупів більш ніж чотирьом сотням лабораторій та університетів — органи, м’язи, кістки — для «освіти і навчання студентів». Декотрі такі шматки є навіть у нас, у наших класах. Що ж до кількості тіл, більша частина яких перебуває в пластинаріумі, то там їх понад чотири сотні, з них сотня тварин…
Чотири сотні… Габрієлеві заціпило.
— Але дурних нема,— вів далі викладач.— За науковцем криється митець, який прагне визнання і хоче лишити свій слід. У кожної «скульптури» є легенда з назвою, датою створення і підписом Калініна. Цей спосіб творення вписується в історичну традицію мистецтва, дає змогу впізнати, що це не медицина, а дещо інше, що в цьому немає нічого наукового. Калінін тут створив форму межового мистецтва. Він полюбляє скандали. Сьогодні він сягнув небаченого рівня порушення і блюзнірства. Він дійшов до того, що створив парні пластинати, які імітують статевий акт, вагітних жінок… Він платить довічну ренту польському баскетболістові на зріст два метри сорок вісім сантиметрів, який нездужає на серйозну хворобу, за його майбутній труп. Церква нічого не змогла вдіяти, бо немає ніяких чітких правових підстав.