Адамович глибоко зітхнув.
— Якби Калінін показав публіці прості тіла в домовинах, то ніхто не захотів би їх побачити. Але надавши їм мистецьких назв, він привабив маси. Люди розглядають анатомію, наче жахливу картину. Хіба мистецтво не є втіленням живого в неживому? Декотрі із цих «творінь», якщо можна так сказати, нагадують витвори Сальвадора Далі, Мікеланджело, Йозефа Бойса, від яких він у захваті.
— І ви й далі постачаєте йому те, що він розглядає як сировину.
— Не я. Я лиш викладач, який не завжди згоден із моїм начальством, надто із цього приводу. І можу сказати, що навіть на нашому факультеті точаться неабиякі суперечки. Але ні для кого не секрет, що тут крутяться неабиякі грошенята. Калінін сьогодні платить за кожне тіло цілий статок. Крім того, люди ще за життя дають йому згоду на те, щоб їхні трупи використовувалися для цієї мети. Може видаватися дивним, але для декотрих потрапити до рук Калініна, опинитися в музеї є альтернативою руйнуванню тіла, способом існувати вічно… Декотрі викладачі кажуть жартома, що ті, хто надає своє тіло пластинаріуму, роблять це задля того, щоб безоплатно повернутися до життя.
Він замовк, наче його твердий диск раптом зупинився, потім глянув на Габрієля.
— Тепер ви розповідайте.
Габрієль втупився в землю, поринувши в думки, зіниці його були розширені. Перед ним знову стояли два трупи, які трейлер занурив у кислоту, щоб вони цілком зникли з лиця землі. Трупи, які Калінін придбав тут, в анатомічній лабораторії, щоб офіційно зняти з них шкіру…
Але цього він так і не зробив.
— Його цікавило тільки отримання сертифікатів,— пробурмотів він крізь зуби.
— Прошу?
Габрієль випростався і зиркнув на співрозмовника, який сидів поруч на лавці.
— Дякую.
Поки медик устиг щось уторопати, він підвівся і хутко пішов звідти, втягнувши голову в плечі. Долучився до гурту студентів, пройшов крізь браму і зник на вулиці. Якщо польська поліція невдовзі допитуватиме його, то цілком можливо, що Стефан Адамович розповість їм про француза, та не зможе описати його набряклого обличчя. Пояснить, що той дивак шукав інформацію про два тіла, К417 і К442, показував жахливі світлини, де розчинялися трупи. Поліція дошукуватиметься, чим мотивувався чужинець. Звісно, вони прийдуть у пластинаріум, знайдуть сертифікати в належній формі, видані в медичному університеті Білостока, і попросять, щоб їм показали трупи, які значаться в цих документах. І побачать їх. І нічого не зрозуміють. Тому що правда перевершує те, що може уявити нормально розвинений мозок.
Підійшовши до автомобіля, він отримав повідомлення від Поля: «Абержель покінчив самогубством».
Габрієль кинув телефон на сидіння і сперся потилицею на підголівник, масуючи очні яблука, що страшенно боліли. Ще один із цих мерзотників вислизнув із їхніх рук…
Запрограмував у навігаторі адресу пластинаріуму, яку знайшов у мережі. За три години він буде на місці. Від мети до мети. Більше нікуди не зверне. Відітне останню голову мерзенної гідри, що цілі роки чинила зло в ім’я мистецтва. Жулі, Матильда і, звісно ж, багато інших, яких торкнулося перо Калеба Траскмана, пензель Арвеля Гаека, фотоапарат Андреаса Абержеля, скальпель Дмитра Калініна. Там ця кривава епопея добіжить краю.
Калінін купував трупи на факультеті, позбувався деяких у ваннах із кислотою і замінював їх безіменними тілами, які викрадав разом зі своєю зграєю виродків.
Потім знімав із них шкіру, перш ніж виставити перед публікою, забезпечивши сертифікатами. Досконалий злочин.
Габрієлеві пальці зціпилися на кермі. Пануванню цього покидька кінець.
Він уб’є його своїми руками.
80
Мотор гудів, Габрієль в’їжджав до П’ясечна, містечка в передмісті Варшави. Великі модерні споруди, готелі, ряди прегарних будинків, оточених деревами. Уздовж транспортної артерії, що служила комерційною зоною, сірий триповерховий паралелепіпед із фасадом, поцяткованим затемненими вікнами, ізольований і оточений чималим паркувальним майданчиком, де стояло десятків з чотири автомобілів. Можна було узяти його за готель аеропорту, місце анонімного транзиту, якби не напис на плоскому даху велетенськими червоними літерами, осяяними світильниками: «ПЛАСТИНАРІУМ». Габрієль відчув ще глибший сум, угледівши цю величезну споруду між усіма іншими крамницями, за два кроки від «Декатлону», як місце, куди прямують у суботу, вийшовши з торгових центрів.