Тварини були скрізь, пошатковані, вительбушені, обдерті. Габрієль поринув у мовчазні джунглі. Пролунало оголошення, що виставка закривається. Поодинокі відвідувачі в залі обернулися, щоб вийти, та він рухався вперед. Побачив сарну, в якій видно було всі десять систем організму,— м’язову, нервову, кісткову, травну…— пройшов повз страуса, що біг із виряченими очима, розгорнутими крилами, тілом, у якому не лишилося ні кісток, ні м’язів, а видно було дев’яносто сім тисяч кілометрів вен, великих і малих артерій, капілярів. Він уявив, яку величезну працю довелося здійснити Калініну, щоб сягнути такого чистого, такого естетичного результату. І такого мерзенного… Адже де був поділ між життям і смертю? Смерть — це ушкодження, розклад, тлінь, остаточний кінець будь-якої форми існування. А тут?
Після кількох приміщень, присвячених здоровим людським органам, потім хворим — почорнілі від куріння легені, ушкоджений раком кишківник, поїдена цирозом печінка,— Габрієль дістався до сходів, де був напис: «Анатомічна виставка справжніх людських тіл». Кожен крок, кожна сходинка були для нього достеменною Голгофою. Габрієль почував довкола себе смерть, вона витала в повітрі, чутно було її гострий, отруйний дух. Хоч останні дванадцять років і щезли з його пам’яті, цієї миті його гнітив кожен прожитий день, кожна година, упродовж якої він не переставав шукати Жулі.
Його пекельний пошук добіг кінця. Либонь, його донька була там, нагорі, у вигляді штучного життя чи ще живої смерті, у вигляді чогось середнього, невизначеного, потворного між цими двома. І він підіймався, щоб зустріти її погляд. Торкнутися її. Яку мерзенну долю підготував їй Калінін? Як вирішив її представити?
На поверсі коло дверей зали стояв охоронець із рацією в руці, закликаючи неслухняних відвідувачів покинути приміщення. Габрієль хутко звернув до вбиральні. Погасив світло, помацки зачинився в комірчині, опустив кришку унітаза, сів на неї і став чекати. За кілька хвилин почув тяжкі кроки і рипіння вхідних дверей. Працівник пластинаріуму не завдав собі клопоту обійти всі приміщення й пішов собі.
Габрієль непорушно просидів ще з пів години, спершись ліктями на коліна і схрестивши долоні під бородою, аж поки запала цілковита тиша. Коли він вийшов, на поверсі панувала пітьма, світилися тільки зелені вказівники пожежного виходу. Тільки знизу долинав блакитний вогник і чутно було чоловічі голоси. Може, останні працівники на рецепції закінчували лічити касу чи готуватися до завтрашніх візитів. Габрієль рушив із місця якомога нечутнішою ходою, прямуючи до зали в глибині поверху і ввімкнувши в телефоні ліхтарик.
І побачив їх, тіла без шкіри.
81
Поль міцно стискав Корінну в обіймах. Вона плакала гіркими сльозами на його плечі, втупившись у камін, де згасали останні жарини. Книжка з виставки «Морг», розгорнута на сторінці з мертвим оком Жулі, лежала на столі у вітальні.
— Навіщо? Навіщо він зробив це?
Слова насилу линули з її горла. Вона відразу впізнала око своєї дитини, ще до того, як Поль розтулив рота. Він виклав їй останні офіційні висновки слідства. Сучасний митець, Андреас Абержель, багато років фотографував великим планом трупи для своєї виставки. Серед них була Жулі й інша зникла дівчина з Орлеана, Матильда Лурмель. Хто їх повбивав? І чи нема інших викрадених жертв на тих знімках, персональні дані яких були теж приховані в книжках Траскмана? Він не знав. Але Абержель і Траскман були мерзенними спільниками у злочинах, всі обставини яких іще треба з’ясувати. Щодо мертвої дівчини на березі, то вже відомо, що звали її Рада Бойкова і вона брала участь у викраденні Жулі. Її вбивцю досі шукають, він не зоставив після себе жодного сліду.
— Зараз у нас немає жодного підтвердження зв’язку між Абержелем і Траскманом,— говорив він.— Що їх поєднувало? Як вони познайомилися і як дійшли до скоєння таких моторошних злочинів? Ми не знаємо. Але ці двоє були не такі, як ти і я. Всередині них жив диявол…
Поль брехав. Він брехатиме до скону. Корінна відсунулася від нього. Сіла на дивані і, нахилившись уперед, легенько погойдуючись, втупилася в жаринки.
— Я хочу, щоб знайшли тіло моєї дитини.
За її спиною Поль тер повіки. Значить, це ніколи не скінчиться. Він відчинив скляні дверцята каміна, підкинув поліно. Полум’я помалу почало розгорятися.
— Починається інше, дуже складне розслідування. Доведеться співпрацювати з орлеанською поліцією, яка розслідує зникнення Матильди Лурмель. Потім — із паризькою поліцією з приводу самогубства Абержеля. А ще ж обшук удома в письменника. Словом, ми докладемо чимало зусиль для того, щоб перевірити всі зачіпки.