І люди приходили помилуватися цим… У цьому акті виходу за всі можливі межі давалися взнаки канібальські й некрофільські схильності. Цієї миті він подумав про те, кого ж насправді можна вважати чудовиськами.
Ліс густішав довкола нього, позбавлені шкіри трупи обступали його, грізно наближалися, шкірилися зяючими щелепами, благально простягали руки. Габрієль корчився від гострого пекучого болю, адже не було жодної можливості візуалізувати людські риси в цих гидотних скульптурах, не було шансів відрізнити пластинати, виготовлені з тіл, узятих у медичних університетах, від тих, що потрапили до Калініна живими й загинули від його рук. Скільки тут поховано викрадень, скільки вбивств? І яких тортур зазнали жертви? Габрієль уявив, як цей садист працює із живими людьми, розтинає скальпелем плоть, відокремлює сухожилля від кісток…
Він пройшов повз «Людину-шухляду», органи якої можна було витягувати назовні — моторошний експонат, задум якого передбачав самообслуговування глядачів. Раптом рипнули двері, крізь які він сюди зайшов. На якусь частку секунди Габрієлеві здалося, ніби в темряві зблиснули чиїсь очі, та коли підняв мобільник, побачив, що то позбавлений шкіри труп у позі лучника, причому стрілою цілиться в нього. Він побіг туди — й опинився в гущі пластинатів, стиснув кулаки, готовий вступити в двобій. Охоплений тим поривом, що підсилився страхом, Габрієль промчав скляним коридором, чимось на кшталт акваріумного тунелю зі шматками людських тіл по обидва боки, що намагалися з’єднатися, притулившись до шибок внутрішніми органами. Всі ці витвори гнітили його.
Де він опинився? В який бік рухатися? Пішов навмання — і завмер перед «Бігункою» з оголеними м’язами, зі щелепами, що роззявилися в марному намаганні вхопити бодай ковток повітря, і наче ладною кинутися на нього. Махрова пов’язка на правій руці була позначена темною плямою — намальованою кінською головою.
Матильда.
Габрієль застогнав, відступив крок назад — і спіткнувся об дерев’яну основу іншої скульптури. Перед його очима постав наймоторошніший кошмар, кульмінація всіх його пошуків, матеріалізація всіх років невідомості.
Це вона.
Через дванадцять років він її знайшов.
83
Цей бридкий витвір мав назву «Шахістка».
Сидячи обличчям до шахівниці, яка стояла в центрі скляного столика, позбавлений шкіри труп наче обдумував наступний хід, упершись руками обабіч дерев’яної дошки, очні яблука були прикуті до партії, що саме розігрувалася. У відкритій черепній коробці блищав мозок; обличчя, філігранно відокремлене від решти тіла, скидалося на венеційську маску; зі спини було знято покрив — шкіру і м’язи було порізано на клапті й відведено в боки, мов крила. Хребет світився, наче велика змія зі слонової кістки.
Габрієль упав навколішки. Його пальці намацали холодні фаланги, мотузки вен. Він відчув, яка незмірна порожнеча пронизує тепер кожну клітину цього мерзенного об’єкта, який колись був його дитиною. Дивився на позбавлену плоті маску, впізнавав знайомі форми, її позу, в якій вона сиділа замислена, складку вуст…
Авжеж, це була вона, таки вона. І водночас то не була вона. Просто пластифікована органічна матерія, на яку неможливо було дивитися, модель, позбавлена вологи і наповнена силіконом. Шукати в ній бодай сліду людини означало зіткнутися з холодним жахом опудала.
Він випростався, коли в голові промайнув палючий подих люті, ще раз глянув на той витвір, опустив погляд на шахівницю. Безсмертна партія Каспарова… Усе було продумано до щонайменших дрібниць. Але ніхто не замінив зниклої білої тури — тієї, яку виявили в шлунку Ванди Гершвіц. Доказ того, що тут побував росіянин.
Габрієль побіг коридором, із його горла рвалися ридання, які він силкувався стримати.
«Ні, ні, ні!»
Дванадцять нескінченних років її обмацували, оглядали, фотографували, возили з виставки на виставку, не давали ні хвилини спочинку. Він стояв перед турнікетом унизу, пройшов крізь нього — й опинився в порожньому коридорі приймальні, поцяткованому датчиками, що відкидали додолу конуси блакитного світла. Сигналізація мала б спрацювати в такому закладі, але, вочевидь, її ще не ввімкнули. Значить, Дмитро Калінін був іще тут. За одними з цих дверей.