Выбрать главу

Він поклав Жуліанів «зіґ-зауер» у відділ для рукавичок. Вирушив у дорогу десь опівночі, ввімкнувши навігатор на Леаниному телефоні. Менш ніж за три години він буде в Етрета. Ні снігу, ні ожеледиці, метеопрогнози спокійні. Усе мало обійтися най щонайкраще.

Він прямував невеликими бічними дорогами і збільшив звук радіо, почувши, як загупало в багажнику. Леана кричала на ґвалт, але це недовго мало тривати: Жуліан перестав волати за кілька хвилин, коли Давид віз його з Берка до Відня.

Тепер у салоні звучав один із найславетніших хітів Майкла Джексона, «Трилер». Давид Жор­лен уважав разючою цю випадковість. Леана теж мала чути цю музику.

Випадковість… Він думав про неї більшу частину дороги. Дивно, як може мінятися доля. Це як гральна фішка. Число один — ти живеш. А шість — ти думаєш, що з тобою було б, наприклад, якби твій брат-близнюк перший виліз із черева твоєї негідниці-матері. Як ти ріс би, розвивався. Мав би ліпше життя, ніж Жуліан?

x x x

Давид стиснув пальці на кермі. Він і досі чув, як батько зізнається в усьому, коли він притулив йому пістолет до скроні. Давид хотів дізнатися, як він прийшов на світ, чому батьки по­збулися його, викинувши на смітник. Обливаючись сльозами, Клод розповів, що ніколи й не підозрював, що Жуліанова мати вагітна. Повернувся якось додому і застав страшну картину: дружина лежала долі непритомна з немовлям між ногами. Він відвіз її до лікарні. Дитина (Жуліан) вижила. Ніколи, геть ніколи не чув Клод про другу дитину, близнюка, якого викинули на смітник. Принаймні він не чув. (Непорозуміння.) Невже його дружина зуміла позбутися першої дитини, викинувши її на смітник, а Клод і не знав про це? Може, вона після повернення додому усвідомила, що зараз народиться друга дитина? Може, вирішила народити її, щоб так само і її позбутися? Для Давида це не мало значення. Клод був так само винен, як і мати. Втім, небагато зусиль треба було, щоб пхнути старого у затоку, де його підхопила течія. Часом краще померти, ніж жити з нестерпною правдою.

Звісно, це була випадковість, коли чотири роки тому його квартиру в Аннесі орендувала родина Морганів через сайт бронювання. Він мешкав тоді в жалюгідній хатині у Відні й дивився відео зі своїми квартирантами завдяки камерам, що були приховані у помешканні. Бачив, як Моргани оглядали житло. І на екрані побачив самого себе. Це приголомшило його.

Тоді він вирішив обшукати їхнє помешкання в Берку. Авжеж, у нього був брат-близнюк, чоловік, що мав прегарну доньку, пречудову віллу, одружений з письменницею. А він, дитина, яку всиновили, знайшовши на смітнику, хамелеон із численними личинами, закінчував свої вечори на сайті «Чорний Донжон», дедалі дужче занепадаючи, поринаючи у відчай і насолоджуючись стражданнями інших людей.

А справжній близнюк усього в житті досягнув… Ідентичний брат, який цілком надаватиметься для майбутнього перетворення, якщо складеться так, що його темні справи заведуть у глухий кут. І коли справді настала пора для зміни личини, він подався повернувся до помешкання Морганів, аби упевнитися, що ДНК така сама і в його брата. Знайшов волосини Жуліана Моргана і віддав їх на аналіз у лабораторію, яку відшукав у мережі. Не було сумніву, вони з Жуліаном були генетично ідентичні. Справжні однояйцеві близнята.

Дорога стрімко пішла вгору, ставши перед ним, немов асфальтова стіна, потім пірнула вниз, у прірву, де мерехтіли вдалині в пітьмі кволі вогники. Внизу лежало містечко Етрета, стиснуте серед вапнякових скель. На дорожньому панно був позначений вокзал, та Давид хотів, щоб його не бачили, коли він вертатиметься назад. Як настане пора, він сяде на потяг до Фекампа, що за п’ятнадцять кілометрів. Він мав намір дістатися залізниці дорогою попід скелями. Тоді долучиться до натовпу вранішніх робітників, спуститься до Абервіля і візьме таксі до околиць Берка. І дійде пішки берегом. Він витратив достатньо грошей, щоб не лишити по собі цифрових слідів. Що ж до мобільника, то він покинув його на нічному столику на віллі. Мовляв, коли Леана кинулася з бескиду, він спав.

Досконалий злочин існує, і він був його реж постановником.

Наближалася третя після півночі. У лобове скло віяв рвучкий вітер. На термометрі було мінус два. Леана в багажнику більше не ворушилася. Мабуть, зрозуміла, що відбувається. В голові усе стало на місця, сумніви переросли у певність: останні дні вона провела із чудовиськом, чоловіком із двома обличчями, кимось на кшталт мерзенного ксифопага, диявольського поріддя. Нею маніпулював, її спустошив той, хто всі ці роки тримав у неволі її доньку.