— Щонайменше один мерзотник у нашому містечку є,— сказала Луїза, підхопивши два пакети.
— Гадаю, ти маєш на увазі Едді Лекуантра.
— Чому ти досі не навідався до нього? Чому не поставив кілька запитань, наприклад, про те, де він був минулої ночі?
— Бо розслідування лише розпочалося. Зачекаймо ДНК, гаразд? Безглуздо бігати і грюкати у всі двері. Звичайно, в Лекуантра не дуже блискуче минуле, але він одбув своє покарання і ми не виявили жодного доказу його причетності, коли зникла Жулі. Всьому свій час. Та й не кваплюсь мати проблеми з суддею Кассоре. У нас із ним радше непогані стосунки, то не псуймо цієї магії.
— Ти ніколи не квапишся. Все так повільно. Це важко.
— Це не я повільний. Це правосуддя.
Поль зітхнув. Його доньку ще не зморила рутина. У неї ще було те молодече поривання, і їй кортіло робити все якомога швидше.
— Існує ще одна річ, яка не дає мені спокою, та, що її виявив експерт,— сказала вона.
— Яка?
— На шкарпетках не виявлено слини жертви. Це означає, що вбивця запхнув їх до рота посмертно. Навіщо затикати рота дівчині, яка вже не може кричати?
— Маєш ідеї?
— Недавно ти мені сказав, що в кримінальних справах нема логіки. Що ж до цієї справи, в мене складається враження, що в цьому брутальному вбивстві певна логіка є. Злочинцю хотілося, щоб ми подумали, ніби він заткнув рота цій жінці, щоб вона не кричала, поки він її ґвалтував і запихав… у неї ломаку.
Вона підняла один з опечатаних пакетів.
— Я бачила шкарпетки, й жодна не була подерта чи брудна, а це означає, що жертва не мала їх на собі, коли тікала. Вони були на вбивці. Він збирався запхати їх жертві у рота по тому, як зґвалтує і уб’є її. Інакше кажучи, він тверезо обдумав свої дії.
— То яка логіка у цьому?
— Хтозна, але мені здається, що як ти ґвалтуєш людину і розбиваєш їй череп, то багато не думаєш. Ти дієш інстинктивно і, скоївши таке, думаєш тільки про те, щоб утекти, а не збирати гільзи. Уявляєш цю сцену? Тим більше що почалася злива мертвих птахів. Нам треба буде розшифрувати логіку цього застосування шкарпеток. Але впевнено можна сказати одне: вбивця не панікував.
— Авжеж, розшифрувати. Як в одному з епізодів твого клятого «SCI». Ти дуже швидко збагнеш, що в житті все не так, моя доросла дівчинко. Одні вбивають, другі вмирають. А ми поміж цими двома, немов дурники, пішаки чи запобіжники, обирай сама. Намагаємося розмістити правильні речі в правильному порядку, та хоч би як ми старалися, так не завжди виходить.
О дев’ятій вечора бригада скидалася на морг, із якого вони щойно вийшли. Черговий жандарм віддав їм честь. Неонові лампи осявали коридори, пофарбовані брудно-брунатною фарбою, з долівкою, вкритою кремовим лінолеумом, що вищав під ногами і відклеювався на порозі кожного кабінету. Тхнуло мийними засобами і пліснявим деревом. Узявшись за клямку, Поль обернувся до своєї доньки.
— Нехай тобі всячина, Луїзо! Невже ти не могла стати адвокатом у Ліоні чи працювати деінде, тільки не в цій щурячій дірі? У тебе ж були всі здібності для цього. Навіщо ти прийшла сьогодні вранці? І навіщо тобі було дивитися, як у жінки виймають органи з черева?
— Тату, прошу тебе!
— Чому ти закохалася в… в гендляра домовинами? Чому ти не поїхала із Сагаса, коли випала нагода? Я допоміг би тобі, зробив би все, щоб ти розквітла. Я знаю, що так сталося б. Тут немає майбутнього. Ти ж не робитимеш цього все твоє життя, як твій старий батько?
Луїза вручила батькові пакети з речовими доказами.
— Я стомилася. До завтра!
— І чому ти не відповідаєш на мої запитання, дідько б тебе вхопив? Чому нам ніколи не вдається поговорити?
Вона щезла в коридорі.
Не рухаючись, він чекав, коли клацнуть вхідні двері. Його стосунки з Луїзою не поліпшувалися, вони ставали навіть дедалі гірші. Він узяв її в команду, сподіваючись, що, може, зблизиться з нею. Це була величезна помилка.
11
Нічого. Ні документів, ні грошей, ні пам’яті. І чотири кілометри пішки, щоб забрати свій автомобіль на узбіччі. Габрієль думав про ту згубну недугу, що заважала повернутися до останніх років його життя. Яка травма могла затьмарити частину його існування, щоб у якийсь дивний спосіб повернути саме до тієї пори, коли зникла Жулі? Чому в 2008-й, а не в 2012-й чи 2015 рік? Сталося це випадково чи, навпаки, внаслідок якогось карколомного маневру його розуму, що прагнув щось йому повідомити? Хай там як, хоч мозок і намагався його захистити, як казав той невролог у лікарні, проте він змусив його жити у пеклі…