— Ви з Корінною… відколи?
— Ви розлучилися вісім років тому. У бригаді ні для кого не було таємницею, що ваші стосунки не клеїлися, причому задовго до зникнення Жулі. Ти ж пригадуєш це, адже воно сталося ще до твоєї так званої втрати пам’яті? Ти казав мені, що ви більше не спите разом, стосунків більше немає. Але ви не розлучалися через Жулі, треба було думати про неї… Ти гадав, що ця трагедія об’єднає вас, але вона поглибила прірву між вами.
— Ти не відповів на моє запитання.
Поль ковтнув пива. Габрієль свого і не торкнувся.
— Ми почали серйозно зустрічатися за рік перед вашим розривом.
Габрієлева долоня стиснула пляшку.
— Ти приходив сюди попоїсти,— жорстко сказав він.— Ти збував тут часом цілі вихідні. Після смерті Мерилін я був поруч, допомагав тобі оговтатися. І ти за моєю спиною порав мою жінку?
— Не плутай грішного з праведним. До того між вами все йшло до розриву. Тебе ніколи не було вдома, ти не ночував тут, дедалі більше часу присвячував асоціації допомоги батькам дітей, що стали жертвами, ніж Корінні. Ти хотів, щоб справи зниклих дітей потроху рухалися… усе це була боротьба з вітряками, Габрієлю, яка нікого не повернула. Усе це ти робив, щоб бути подалі від домівки, від дружини. І весь цей час вона запихалася таблетками й поволі згасала.
— І весь цей час ти її порав. Боже милостивий! Найкращий друг порає дружину свого приятеля! Можна подумати, що це епізод із якогось дешевого фільму. Тепер ти просиш, щоб я забрався з цього міста? Ти кажеш мені, що я тут небажаний гість?
Поль понишпорив у шухляді й помахав перед ним рентгенівським знімком стегна.
— На згадку про тебе…
Габрієль поставив пляшку на стіл і подивився на знімок. Велика гомілкова кістка переламана. Коліно розтрощене. Він глянув на Полеві ноги. Права була пошрамована.
— Атож,— холодно сказав Поль.— Ти зробив із мене каліку на все життя.
12
Це було вісім років тому. Він якось їх застав. Застукав на гарячому під час подружньої зради…
— У той час ти мав бути далеко від дому. Тобто ти зробив усе, щоб змусити нас так вважати. Ти знав про наші стосунки, і майстерно підлаштував пастку. Авжеж, тобі завжди подобалися різні капості. Увечері 8 березня 2012 року, в річницю зникнення доньки, ти вдерся до спальні, був напідпитку і в руці тримав бейсбольну битку…
Він узяв знімок і сховав його в конверт.
— Відтоді я не можу нормально ходити. Моя права нога стала на сім міліметрів коротша, ніж ліва. Воно не бозна-що, але цього достатньо, щоб зіпсувати життя, навіть якщо носити спеціальні устілки і зробити необхідні хірургічні операції. Це як піщинка в годинниковому механізмі.
Габрієль приголомшено відкинувся на диван.
— Я…
— Заткнися,— урвав його Поль,— балачки вже нічого не змінять. Що зроблене, те зроблене. Ти завжди був небезпечний, завжди був несамовитий, коли ішлося про порахунки. Скільки разів не давав я тобі скалічити підозрюваних? Із твоїми кулаками… Слідчий із тебе був хороший, але для військової служби ти не створений. Принаймні не для роботи в цьому підрозділі.
Він зробив кілька ковтків і стиснув пляшку в долоні.
— Я хотів запроторити тебе до в’язниці, але Корінна благала не подавати в суд. Узявся до паперової роботи, і ми з тобою знайшли компроміс. Ти повинен був подати у відставку і тихенько вшитися із цих країв. Ти так і вчинив. Корінна тим часом подала на розлучення. Дім лишився за нею, вона виплатила тобі твою частку.
Витурили, зробили вигнанцем. Габрієль знову згадав наповнений ненавистю погляд Луїзи. Ворожість колег, яких він навіть не впізнав на місці злочину. Усі знали про його вчинок. Це була одна з тих історій, що їх розповідали вранці біля кавомашини.
— І куди я подався?
— На північ, там жила твоя мати… Але не це спонукало тебе туди їхати. Зрештою, це всього лиш моє припущення. Саме в тих краях ми виявили сірий «форд». Ти був як вовк, я певен, що погнало тебе туди розслідування, намагання обнюхати кожен слід, добитися в кожні двері.
— Який це сірий «форд»?
Поль прочитав у його зболеному погляді всю щирість світу: його колишній колега справді все забув. Він підвівся.
— Зараз.
Припадаючи на праву ногу, він зник у кінці коридора, прямуючи до гаража. Тієї миті Габрієль збагнув, що його минуле буде нескінченним мотком колючого дроту, який доведеться розплутувати. Не перепаде йому ні радості, ні сміху, ні короткої миті перепочинку. Тільки страждання і смерть.