— Ти хочеш сказати, якщо то моя дочка?
Капітан закрив вікна на моніторі комп’ютера. Він поводився так, наче нічого не почув.
— Скажімо так: ця брудна справа про вбивство, яка висить на моїй шиї, заважає всерйоз працювати над іншими справами. Але не зловживай моїм терпінням, і ось порада: забудь. Не зможу я вічно замітати сліди твоїх дурощів.
Поль підвівся і попрямував до дверей, не кажучи більше ні слова. Габрієль теж підвівся, тримаючи коробку під пахвою.
— Чому ти так хочеш, щоб я поїхав з міста? Чому не хочеш дати мені всі матеріали справи, хоч показав уже дев’ятсот сторінок? Ти всіх попередив про мій прихід. Мене уникають, мов прокаженого. Я ж тебе знаю. Ти щось приховуєш.
— Балачки Жулі не повернуть. Час минув, Габрієлю, затям це собі. А тепер, якщо дозволиш, мені треба працювати.
Поль був непохитний. Габрієль більше не сподівався щось із нього витягти.
— Ми разом виросли. Ми були напарниками. Як дійшли ми до такого?
Поль мовчав, поринувши у папери, тож Габрієль вийшов, навіть не попрощавшись із ним.
17
Одразу ж після візиту до бригади Габрієль відвідав свій колишній банк. Згідно з поясненнями працівника установи, він переказав свої кошти до лілльського відділення тієї самої групи 2012 року, коли розлучився. На основному рахунку лежало тридцять тисяч євро, чимала сума, але страхування життя закрито було в рік розлучення. У 2013 році на рахунок надійшло понад сто двадцять тисяч євро. Звісно ж, то була його частка за будинок.
Витяги за останні три місяці вказували тільки на видатки. Надходжень не було. Численні зняття коштів готівкою здійснювалися у Ліллі або в Брюсселі. Ким? Габрієлем Москато чи Вольтером Гаффіном? Він подумав про фальшиві документи. Вони, вочевидь, коштували силу-силенну грошей…
У телефонній крамничці він придбав найпростішу модель мобільника, що, втім, була ще надто складною для нього. Продавець перевірив його персональні дані й надав йому телефон із колишнім номером за двадцять хвилин. Пояснив, як працює фотокамера, GPS… Габрієль опинився в іншому вимірі: ці смартфони тільки кави не готували, а так усе вміли.
Вийшовши з крамниці, він набрав материн номер, натискаючи безпосередньо на екран — справжнісінька революція для нього, та десь підсвідомо ті дії звичні були для нього. Тремтячий голос в автовідповідачі змусив його здригнутися. Він записав голосове повідомлення. «Мамо, це Габрієль… Зателефонуй мені, якщо зможеш. Все гаразд… І… мені приємно чути твій голос».
Він проїхав попід виправним центром. Як розвинулася криміналістика, закони, техніки слідства? Він не орієнтувався у всіх тих царинах. Належав до 2008 року, звідки його разом із найгіршим багажем викинула в майбутнє машина часу. Вцілілий у незнанні.
Проїхав іще два кілометри. Збоку побачив житловий квартал, що приліпився до схилу гори. Ряди будинків були споруджені кількома терасами, горішні були найдорожчі. Він постукав у двері скромного помешкання, бетонного куба, потинькованого в кремовий колір, із вікнами, де видніли вазони з рожевими та фіалковими геранями. Усією душею сподівався він, що Соленна Пелтьє досі мешкає тут.
Побачивши ту жінку, він так зрадів, що міцно обняв її. Потім відступив і оглянув із ніг до голови. Його колишня колега ніколи не дбала про свою зовнішність, і час нічого в ній не поліпшив. Сивуваті коси спадали розкуйовдженими патлами на перуанське пончо з вовни альпаки, вуста були сухі й потріскані, мов фініки.
Кашляючи, вона запросила його до хати. Яким вітром принесло його до молодої пенсіонерки, якою вона стала насилу місяць тому? Габрієль позбирав у пам’яті всі ті жахливі години, які пережив останнім часом. Він не сказав їй про дівчину, з якою приїхав у готель, але вона вже знала про труп, знайдений на березі Арви. Прочитала статтю в газеті.
Почастувала його чарчиною зі старою слив’янкою, свою ж вихилила одним духом. Потім довго дивилася на нього, ніби намагалася понишпорити в його голові.
— Ти дзвонив мені часом,— сказала вона, поставивши свою чарку на столик.— Питав, що нового, як просувається розслідування…
Габрієль постукав у добрі двері, Соленна Пелтьє лишилася єдиним його зв’язком із Сагасом. Він пив свою настоянку дрібними ковточками, почуваючи ще від учорашнього дня, що в нього є певна залежність від алкоголю. Ще один огидний дарунок від того, ким він був раніше?