— Середина 2017 року… Твоя колишня дружина отримала анонімного листа, надісланого з Сен-Жерве… У ньому була сторінка, вирвана з книжки… Фраза складалася з літер, що були обведені на сторінці. Сторінка сто дванадцята, настільки я пам’ятаю. Роман «Десять негренят» Агати Крісті. І… це означало: «Ключ до загадки — на гідроелектростанції біля озера Міруар». Ми поїхали сюди — і виявили те, що ти побачив… Інші написи, далі на стінах, з’явилися згодом… Квітень 2018 року, лютий 2019-го…
Габрієль, приголомшений, ступнув кілька кроків. Тепер він збагнув, чому Поль так поспішно намагався спекатися його, заважав йому побачитися з Корінною, не надавав решту матеріалів справи. Бетонні колони були одна за одною обписані словами. Він прочитав їх, прямуючи поглядом зверху донизу:
«Ressasser», «Laval», «Noyon, «Abba», «Xanax»…
Соленна випросталася. Вона торкнулася пальцем останнього слова. Кінчик укрився червоною фарбою.
— «Xanax» тут не було. Він щойно дописав це.
Габрієль втягнув носом повітря. Свіжа фарба.
— Це паліндроми,— пояснила Соленна.— Слова, які однаково читаються від початку і від кінця. Хтозна, чому автор кілька разів приходив сюди, щоб написати їх, це не має жодного сенсу. «Ressasser» — це дієслово, «Лаваль» і «Нойон» — назви міст, «Абба» — це музична група. Що ж до «Xanax», то, здається, це анксіолітик.
— Ви пробували перетасовувати літери, складати фразу?
— Це нічого не дає. Нічого дивного, адже перелік неповний.
— Відбитки?
— Жодних. Зв’язалися навіть із поліцією Лаваля і Нойона, ставили запитання, все дарма. Як на мене, то ці паліндроми визначають профіль індивіда. Це чоловік, що любить групу «Абба» і має стосунок до міст Лаваль і Нойон. Може, в нього депресія чи ще якийсь психічний розлад… Себто кожна лексема мусила б означати крок до нього. Така дурня…
Габрієль перечитав слова.
— Це міг би бути профіль викрадача, як ти гадаєш?
— Побачимо.
Він ступнув праворуч і знову прочитав фразу. Від неї у нього кров захолола.
— «Я знаю, де вона…» Кажеш, він написав це три роки тому. І з’являється тут сьогодні, на другий день після того, як на березі Арви знайшли труп — приходить, щоб дати нам чергову вказівку.
Габрієль стиснув кулаки. Подумати лишень, він мало не злапав його! Соленна притулилася до поручнів.
— Бляха, він не промахнувся. Що в мене з обличчям?
— Такий вигляд, наче ти застромила голову в мікрохвильову піч.
Вона легенько помасажувала очі.
— І ще одне тобі слід знати. Твоя колишня дружина отримала п’ять анонімних листів. Надіслані з різних міст. Шамоні, Клюз, Аннесі… Ми припускаємо, що це той самий чоловік. Либонь, із нашого закутка.
Габрієль відчув, як серце його закалатало.
— Знову сторінки з роману?
— Атож, із давніх детективних романів із загадкою. Конан Дойл, Агата Крісті, Моріс Леблан… Ватажки злочинних зграй, майстри маніпуляцій і хитрощів. І сторінки вибрані не випадково. Ми перевіряли: неодмінно ті, що передують розкриттю.
«Освічений шаленець»,— подумав собі Габрієль.
— Жулі полюбляла такі романи…
— Усі ми це знаємо.
— Знову обведені літери?
— Так, кульковою ручкою із синьою пастою. Літери завжди утворюють той самий тип фраз, коли складати їх докупи. «Я знаю, хто відповідає за це». «Відповідь у цих рядках». «Вона потерпає через ваше незнання». У «Пустій голці» Леблана він підкреслив цілий уривок. «Чому мені страшно?.. Це як задуха… Хіба пригода Пустої голки не добігла кінця? Хіба доля не прийме тієї розв’язки, яку я обрав?»
Вона знала ті фрази напам’ять. У Габрієля мороз по шкірі пробіг. Неважко уявити, з огляду на ці послання, у якому психічному стані перебуває Корінна. Він пригадав її погляд у бригаді, її пригнічену поставу, страх у її очах. Ті листи змушували її думати тільки про Жулі. Вони не давали змоги забувати.
— Звичайно, ми переглянули список покупців книгарні в Сагасі, але це теж нікуди не привело. Ще й досі я намагаюся зрозуміти, сидячи в своїй норі… Що ж до правосуддя, то воно не побачило зв’язку між вирваними сторінками і паліндромами та зникненням Жулі. Цих справ не звели в одну.
— Неймовірно…
— Коли все це почалося, справу про зникнення вже було давно закрито. А імені Жулі невідомий не називав. Просто казав «вона». Він дуже добре зумів намалювати кулон, скопіювавши його з листівок, які були поширені свого часу. У Корінни не було іншого виходу, як подати скаргу проти Х за переслідування. Ти знаєш, що це означає. Справа не має першорядного значення і її кладуть у цілий стос різних правопорушень, які характерні для цієї долини.