За десять кілометрів він заїхав до Орньякса. Шале, розкидані на високогірних луках, насилу помітні вогники вікон. Габрієль звернув до схилу гори, довірившись вказівкам жіночого голосу у своєму телефоні, і поїхав крізь густу імлу. Дороги ішли то праворуч, то ліворуч, даючи змогу дістатися поодиноких осель. Він звернув на одну з них і зупинився, коли навігатор повідомив, що потрібна адреса — за двісті метрів.
Габрієль вийшов надвір, і його охопив холод. Крім того, відчув, як у горлі защеміло від решток сльозогінного газу. Йому не давали спокою паліндроми. Чому невідомий написав «Нойон» чи «Лаваль», а не «Сагас», що читається однаково і спереду, і з кінця? Навіщо в такий спосіб, по чайній ложці, подавати ці своєрідні слова?
Схил спускався до самісіньких дверей замкненого гаража. Вище бовваніло шале з модринових колод, зі східцями і дерев’яним балконом. Здавалося, що параболічна антена сердито вказувала на нього пальцем.
Ніде не світилося. Габрієль обійшов шале через садок. Попід стінами навалені купи дров, дощок, садового знаряддя. Він побачив коробки для фарби й зазирнув крізь засклені двері, наблизившись упритул, але не торкаючись скла. Усередині — цілковита пітьма. Про всяк випадок постукав. Нікого. Напнув на долоню рукав свого светра і спробував відчинити двері. Замкнені зсередини на засув. Повернувся до задніх дверей: базова модель; варто було налягти на них, і язичок замка виходить із пазу, двері відчиняються.
За хвилину він був у вітальні.
21
Викрадення… Незаконне позбавлення свободи… Убивство… Слова роїлися в його голові, мов ті шпаки.
Невже він мав ось-ось відкрити істину після дванадцяти років пошуку? Був якийсь зв’язок між його дочкою та іншою зниклою дівчиною — Матильдою Лурмель? Рухаючись навпомацки вітальнею Едді Лекуантра, він почував, як стискаються в клубок його м’язи, наче тіло відчувало те, чого не знала голова. Його привела сюди низка подій, що скидалися на маленькі білі камінчики, за якими він ішов.
Він не зміг зачинити скляних дверей, тому що був пошкоджений паз, у який заходив язичок замка. У дім ринуло холодне повітря. Він здригнувся, коли в мертвій тиші пронизливо задзеленчав мобільник. Номер Поля. Габрієль урвав дзвінок. Знав, із якої причини телефонує йому жандарм: либонь, отримав результати аналізу ДНК того тіла, яке знайшли на березі. Почуваючи, як стиснулося в горлянці, й очікуючи голосового повідомлення, він оглянув вітальню. Труси, шкарпетки, розвішані на алюмінієвій решітці для просушування. Пляшка віскі на низькому столику, поруч порожня склянка. Біля вхідних дверей — пара теплих пантофель. Домівка самотнього чоловіка, який живе, наче схимник, дні його зводяться до збирання простирадл у безликих кімнатах і в прибиранні туалетів.
Він підійшов до підставки під телевізором, відчинив дверцята. Рівненько складені DVD-диски, видно назви на корінцях. Габрієль ввімкнув екран свого телефону, щоб прочитати їх. Фільми жахів, воєнні картини, детективи. Він витяг кілька штук, відкривши другий ряд. Порно. Старі класичні фільми, проте є і екзотичні повнометражні фільми, як видно з обкладинок,— латекс, покірні жінки, домінування…
Він випростався, пошукав бібліотеку чи взагалі якісь книжки, але марно. «Не з тих, що читають детективні романи»,— казала Соленна. Та Лекуантр міг приховувати свою гру, як оті порнофільми. Позачинявши всі шухляди, він вийшов у передпокій і почав спускатися у підвал, не відриваючи очей від екрана, який нарешті сповістив, що є повідомлення.
«Це Поль. Зі мною зв’язалася Соленна Пелтьє. Знаю, що ви ходили на гідроелектростанцію, знаю про новий напис і напад на вас. Вона сказала мені й про те, що ти збираєшся до Лекуантра, причому не задля того, щоб привітатися з ним. Вона боїться за тебе. Не роби цієї дурниці й зателефонуй мені».
Габрієль вимкнув повідомлення, лютуючи на Соленну. Роззирнувся довкруги. Велосипед під стіною, поливальні шланги, садові ножиці. Посеред гаража машина для стрижки газону, для обрізування кущів. Лекуантр не заїжджав сюди автомобілем і використовував це приміщення як комору. Габрієль підняв тент, яким було вкрито дрова — і побачив металеві посудини різних розмірів. Із синьою фарбою, з лаком, з білилами. Щіточки стирчали у вайт-спіриті, в каламутній воді, але червоної фарби тут не було. Він підійшов до верстата, що стояв ліворуч, завалений різними інструментами. Робоче місце було вкрите курявою, підлога теж, тільки поблизу металевої шафи з численними шухлядами не виявилося пороху: там видніли сліди.