Хтось топтався тут, саме на цьому місці.
Він узяв садові рукавички і надів їх, перш ніж оглянути ручки шухляд: на четвертій було менше пилюги. Він висунув її і посвітив телефоном, щоб подивитися зблизька. Перед ним постало обличчя Жулі.
Габрієль знайшов там три листівки, видрукувані цілу вічність тому його об’єднанням. Він спробував не піддаватися емоціям. За тієї пори ті листівки були, мабуть, по всьому місту, лежали у всіх крамничках. Лекуантр, певне, взяв кілька і врешті поклав сюди. Та це не пояснювало нещодавніх слідів. Чому той чоловік відчинив шухляду через дванадцять років після зникнення його дочки?
Раптом Габрієль почув гуркіт мотора. В невеличкому проміжку між дверима гаража і землею затанцювали світляні смуги. Рипіння ручного гальма, вимкнено запалювання. Лекуантр попрямує сходами, зайде передніми дверима: Габрієль не встигне втекти через вітальню, якою прийшов сюди. Може, йому треба зайти простісінько в гараж? Напасти на нього і вимагати, щоб той усе пояснив про ті листівки?
Він затамував подих, коли метрів за п’ять від себе почув скреготіння ключа в замковій шпарині: Лекуантр мав пройти крізь підвал. Габрієль кинувся у глиб приміщення, сховався за купою дров і опустив тент. Широке пластикове запинало затулило його, але Габрієль міг дивитися крізь діру в ньому.
Перед ним рухалася велетенська тінь. З лампи, що увімкнулася на верстаті, вдарило яскраве світло. Лекуантр мав такий самий вигляд, як і в готелі: згорблена спина, втягнута в широкі плечі голова. У куртці його постать видавалася ще більшою. Габрієль подумав, що він скидається на людожера. Чоловік зачинив двері, що складалися гармошкою, і зупинився перед шафою, помітно занепокоєний. Він утупився в долівку. Габрієль затамував подих: невже той помітив його сліди в пилюзі?
Здавалося, Лекуантр не відреагував на ті сліди, адже повернувся спиною і став перед верстатом. Висунув одну шухляду із шафи й на кілька секунд завмер перед нею. Габрієль небагато бачив, але певен був, що велет дістав одну листівку і тепер тримав її в руці. Почулося скреготіння металу, потім Лекуантр зачинив шухляду, знову відчинив її, зачинив, походив туди-сюди приміщенням, наче йому затьмарилося в голові. Хвора людина. Що це його так розтривожило? Про що він думав? Хвилин десять минуло в тому дивному божевіллі, а потім він вимкнув світло і рушив до сходів, пройшовши майже за метр від тенту. Потім нагорі пролунала музика.
Габрієль вибрався зі схованки. Власник цієї халупи був якийсь незрозумілий. Невже той труп на березі так його розхвилював? Габрієль знову підійшов до шафи, щоб збагнути цю чудернацьку поведінку. Тихенько потягнув шухляду на себе. У світлі мобільника щось блиснуло. Він узяв той предмет — і мало не знепритомнів.
Малесенька книжечка на ланцюжку.
То був кулон Жулі.
22
Москато стиснув ту річ у кулаку.
Ланцюжок був обірваний. Перед Габрієлевими очима пропливали жорстокі картини. Він бачив Лекуантра, що лежав на його дочці на березі Арви, скидав із неї трусики. Уявляв, як він ґвалтує її, як ламає їй горло, щоб задушити, щоб застрелити її двома кулями, а потім зірвати цей кулон і покинути труп посеред крижаної пітьми, у шаленому пташиному вировиську. Кулон він зберіг як трофей. Зачиняючись у цьому підвалі, монстр щоразу знову смакував свої дії.
Габрієля охопило полум’я, що піднялося з грудей і сягнуло щік. Лекуантр — убивця його дочки. Він поклав кулон до шухляди, глянув на верстат і вхопив молоток. Глибоко вдихнув повітря, ступив два кроки до сходів, глянув на чорну пащеку виходу на перший поверх. І кинувся туди, усвідомлюючи, що його вторгнення закінчиться кривавою бійнею: в таких ситуаціях він себе не контролював…
У вухах його дудоніли ритмічні звуки гітар, стіни гучали, а світло ставало дедалі яскравіше, поки він підіймався нагору. Він штовхнув пучками пальців двері до передпокою і, вимахуючи молотком, увійшов у коридор. Молоток від удару закружляв у повітрі. Габрієль насилу встиг зрозуміти: в обличчя йому врізався кулак. Другий удар поцілив йому в чоло і ковзнув по черепу. Нагнувши голову, наполовину оглушений, він, скрикнувши, кинувся вперед, пхнув нападника у груди і повалив його додолу на спину. Габрієля потягнуло вперед, він упав здорованеві на груди, ударившись об Лекуантрове підборіддя, і той закричав.
Габрієль гамселив, не думаючи, його кулаки безладно гатили у порожнечу. Попри це вони майже щоразу досягали мети. Він бив, як тільки міг, та його наскрізь пронизував біль.