— Ти вбив мою дочку! Ти вбив мою дочку! Навіщо?
Лекуантр гнувся під його ударами. Коли він урешті розтулив рота, його зуби скидалися на криваве місиво.
— Ти… нічого не зрозумів…
Габрієль побачив молоток, що лежав за метр ліворуч. Він ухопив його, а велетень тим часом звівся навколішки і щосили садонув його ліктем по потилиці. Далі був тільки рейвах і галас. Габрієль побачив сині куртки, потім розлючене обличчя Поля, а потім його притиснули до підлоги. Над головою зблиснула сталь «зіґ-зауера». Йому наділи кайдани, обережно звели на ноги і поставили до стіни. Поль міцно стиснув його плечі обома руками.
— Бляха, що ти тут розігруєш?
Трохи далі Луїза з іще двома жандармами поралася біля Лекуантра. Підтримуючи, вони провели його до дивана. Без кайданів. До Габрієля долинали слова. «Зламані двері. Грабіжник. Бійка». Вони вирішили, що жертва — Лекуантр. Габрієль витер цівку крові, тернувши губами об куртку, і між двома віддихами спробував промовити:
— Треба… допитати його… Це… він… убив її… Він… убив Жулі…
Поль обернувся до колег, які дали на здогад, що ситуація під контролем. Луїза оглядала засклені двері, на які показав Лекуантр. Рукою в рукавичці вона досліджувала стан замка. Капітан глянув на Габрієля.
— Ти розумієш, яку дурницю вкоїв? Я сказав, щоб ти забирався звідси! Бляха, ти не залишаєш мені вибору. Я візьму тебе під варту за незаконне проникнення до приватного помешкання.
— Я знайшов у підвалі… Кулон… Кулон Жулі…
Поль насупив брови, він знав цей погляд, стільки разів скерований у минуле. Зиркнув на Лекуантра. Той дивився на них, тримаючи коло вуст паперовий носовичок і не кажучи ні слова.
— Наглядайте за ними. Я піду перевірити дещо внизу.
Лекуантр схопився на ноги.
— Наглядати? Це я жертва, це на мене…
— Раджу вам стулити рота,— відтяв Поль.— Дозвольте нам робити свою справу, гаразд?
Він непомітно підібрав молоток і сховав до кишені. Потім пішов до сходів. Ліктем пхнув вимикач. Рефлекторно підняв синій брезент. Перед ним постали спогади. Дванадцять років тому, обшук… Вони з Габрієлем обнишпорили це місце. Згадав, як вони простукали стіни, дослідили підлогу в пошуках ляди, схованки, почуваючи, як усе всередині скрутилося в кім’ях від страху. Але не знайшли жодної, навіть найменшої вказівки.
Він підходив до верстата, і серце його калатало дедалі гучніше. Цієї миті він зрозумів, що саме побачив Габрієль. Ця річ, що блищить у пилюзі… Він поклав молоток і обережно взяв прикрасу долонею в рукавичці.
— Це неймовірно…
23
Після приїзду в Габрієля взяли відбитки пальців і забрали особисті речі, зокрема і ключ на шнурку. Застромили в рота ватяну паличку, щоб узяти зразок ДНК, а потім роздягли до половини, і його оглянув лікар під уважним наглядом Поля. Медик не знайшов жодного перелому чи серйозного поранення. «Мерседес» доправили на стоянку бригади. Безоплатний адвокат мав з’явитися наступного дня, щоб бути присутнім на допиті.
Понад три години сидів Габрієль у чотирьох стінах одної з двох камер попереднього ув’язнення. Як і за давньої пори, дошка слугувала й лавою, і ліжком… Металеві двері з плексигласовим віконцем, єдиний спосіб контакту із зовнішнім світом… І ніхто не приходить, щоб поінформувати його. Стільки правопорушників, водіїв, що перевищили швидкість, пияків зачиняв він тут! Сьогодні він сам опинився за цими дверми.
Він потер набряклу ліву вилицю, не в змозі оговтатися від приголомшення, яке викликала його знахідка. Едді Лекуантрові доведеться пояснити наявність кулона у підвалі. Попри те, що сталося, Габрієль довіряв Полеві й не гнівався, що той узяв його під варту: в такий спосіб пощастило уникнути найгіршого. Він був пречудовий дізнавач, спритний і ретельний, він зможе розколоти велета. Він доможеться істини.
Його колишній колега відімкнув двері точнісінько о двадцять другій годині. Обличчя його загострилося, чуприна була розпатлана. Очі, немов два агатові камінці, сяяли над тяжкими мішками, що висіли обабіч гострого, мов лезо, носа. Габрієль уже не відчував того приголомшення від його вигляду, яке спіткало його першого разу. Він звик до цього пригнобленого віком чоловіка, який, проте, в глибині душі лишився тим завзятим бійцем, яким був колись.
— Розмова віч-на-віч — ти і я. Без адвоката, який ходитиме за нами, мов прив’язаний, поговоримо, як давні колеги, що поважають один одного, тебе це влаштовує?