Одразу ж зателефонував і дружині. Голос робота сповістив, що такого номера не існує. Він набрав іще раз, упевнившись, що натиснув потрібні клавіші. Та сама відповідь.
— Що за халепа?
Подався коридором до рецепції, там сорокарічна жінка розмовляла по телефону. Вона поклала слухавку й кинула короткий погляд на його босі ноги.
— Не тільки нас засипало мертвими птахами,— сказала вона голосом, у якому досі вчувалася паніка.— Таке було довкола готелю і сягнуло віадука, на в’їзді до Сагаса. Я ще ніколи такого не бачила. Це, мабуть, із колонії.
— З якої колонії?
— Ви ж, напевне, помітили її, коли їхали вчора, еге? Колонія шпаків, що сидять на берегах Арви.
Побачивши, як Габрієль витріщив очі, вона вирішила, що краще пояснити детальніше.
— Експерти вважають, що понад сімсот тисяч птахів мігрують із Північної Європи до Іспанії. Три дні тому вони дісталися нашого міста. Вони окреслюють чудернацькі фігури в небі, а їхній щебет чути на сотні метрів довкруги. Якщо вийдете надвір і добре прислухаєтеся, то самі упевнитеся в цьому.
Вона бачила, що Габрієль нічого не втямив, але не наполягала.
— Я можу вам допомогти? Може, двері заклацнулися — й ви лишилися в коридорі?
— Ні, це не те. Учора ввечері пан Таншон дав мені ключі від двадцять дев’ятого номера приблизно… о котрій — не пам’ятаю, принаймні було пізно. А розплющив очі я в сьомому номері, з речами, що були не мої. Я подумав собі, може, в мене стався напад лунатизму абощо.
Вона обернулася до ключів на стіні. Зняла один.
— То ви спустилися з третього поверху на перший, не помітивши цього? Простягнувши руки вперед, мов зомбі? І ввійшли до чужого номера?
— Я не бачу іншого пояснення.
— А де ж був клієнт із сьомого номера? У двадцять дев’ятому?
— Можливо.
— Неможливо, бо ключ від двадцять дев’ятого номера — на місці. Хіба тільки я могла не помітити, як постоялець повісив його… Перепрошую, щось я досі шокована після цієї пташиної історії.
Габрієль дедалі дужче губився. Наприклад, він не пам’ятав, чи стояло так багато різдвяних фігурок на етажерці й чи були вони настільки бридкі. Він був переконаний, що ніколи не бачив того фальшивого годинника,— скопійованого з картини Сальвадора Далі «Постійність пам’яті»,— що спливав, наче м’який сир, на розі стійки реєстрації. Та й екран комп’ютера був більший і тонший, ніж напередодні.
Від тих деталей йому стало не по собі. Усе видавалося йому заразом і подібним, і різним, наче він ішов між двома світами. Жінка поклала перед ним ключ від двадцять дев’ятого номера і зацокотіла по клавішах.
Поглянувши на екран, вона запитально звела на нього очі.
— Ні, ні, тут якесь непорозуміння. Номер, у якому ви прокинулися, був зарезервований таким собі Волтером Гафіном на одну ніч, і гість іще не виписався з готелю. Отже, він досі тут або ж пішов поглянути на те, що сталося з птахами, але має повернутися. Зате я не бачу, щоб був зайнятий той номер, про який ви кажете, що заплатили за нього.
Габрієль поворушив мізинцями босих ніг на кахлях. Він прагнув тільки одного: якомога хутчій покинути цей пекельний заклад і повернутися в бригаду. Позаду вже стояла якась клієнтка з наплічником. Молода, чорнява, вся в татуюваннях. З усього видно було, що приїхала побачитися з котримось в’язнем.
— Це тому, що пан Таншон не записав мене ні в книгу реєстрації, ні в комп’ютерну базу. Він просто так надав мені кімнату на кілька годин. Я мав повісити ключа на дошку, перш ніж піти, але заснув у номері.
— Ромуальд… безоплатно надав кімнату? Та я швидше повірю в те, що веган з’їв антрекот.
— Послухайте, так можна цілий день переливати з пустого в порожнє. Дайте мені той ключ, щоб я забрав мої речі. Я поверну його вам за п’ять хвилин.
Жінка неохоче простягнула йому ключ і звернулася до дівчини, яка вже почала виявляти нетерпіння. Габрієль пішов на третій поверх, він був геть знервований. Що вона сказала? «Веган з’їв антрекот»? Він скоро здуріє від цього готелю!
Габрієль відімкнув двері й увійшов до двадцять дев’ятого номера. Кімната порожня, ліжко застелене, штори запнуті. Пахло засобами для прибирання і дезодорантом. Він перетнув кімнату, підійшов до вікна. Скеля… Внизу темно-червоні сліди від птахів… Він стояв саме на цьому місці, перш ніж заснути, це точно. Потім сів на ліжку і старанно переписував із книги реєстрації дані клієнтів.
Зазирнув під ліжко, у шухляду столика біля узголів’я, сподіваючись, що покоївка поскладала туди його речі. Де той клятий записник? А форма жандарма? І що зробили з його військовими черевиками?