— Дуже добре. Що пошукати?
— Матильда Лурмель. Вона явилася мені, коли я спав. Якщо знайдеш її фото, я хотів би на нього глянути.
Луїза послухалася, насупивши брови.
— Тут чимало газетних статей. Зачекай трохи… Ця дівчина зникла… Здається, 2011 року… Чому вона тебе цікавить?
— Я вже казав, вона мені приснилася. Більш нічого не знаю.
Вона недовірливо зиркнула на нього, потім іще пошукала. Урешті повернула телефон екраном до нього.
Габрієль не вірив власним очам: то якраз і була вона — друга дівчина в дзеркалі. Він пробурмотів «дякую» і сів на лаві, приголомшений. Марення не було просто витвором його підсвідомості. Ні, мозок використав частину цілком реального спогаду.
Габрієль був певен: у реальному житті він бачив обидва ці обличчя перед собою, майже міг доторкнутися до них. Лице Жулі, що так постаріло,— чотири, п’ять років, може, більше. Цим почасти пояснювалися його прохання до Соленни Пелтьє надати профіль ДНК. Може, йому пощастило зібрати в якомусь підземеллі їхній біологічний матеріал? А коли? Тоді, коли він зблизився зі своєю колегою і подругою, тобто три місяці тому?
Притулившись до муру камери, він узяв голову в руки. Ще й досі бачив він ту зловісну картину: кістки, забиті в скелю, коріння, що проросло крізь стелю. Печеру шаленця. Князя пітьми, що, можливо, зазіхнув не на одну дівчину…
Він максимально зосередився. Та навіть глибоко понишпоривши в своїй пам’яті, він нічогісінько не знайшов, крім дрібки зерна сумніву, яке посіяло в ньому те марення.
Жулі й Матильда ще живі? Може, вони досі ув’язнені в тому мерзенному підземеллі, з якого він не здатен був їх визволити?
28
– Прошу! Мені здається, це не завадить хоробрим нічним працівникам, надто ж у таку кляту холоднечу.
Поль щойно вийшов до криміналіста з двома стаканчиками гарячої кави. Щоб підтримати сили, він весь час приймав високі дози кофеїну. Минулі день і ніч видавалися йому нескінченними.
Седрік Дамеус затоптав цигарку, потім відпив ковток темного напою і скривився. Поль щоразу згадував Моргана Фрімена, коли його зустрічав. Експерт був єдиний темношкірий у бригаді, та й діти його були єдиними муринами у початковій школі Сюзанн-Блін у Сагасі, а дружина була єдиною чорношкірою жінкою в лікарні, де працювала молодшою медсестрою. Седрік жбурнув недопитий стаканчик у смітницю і повів Поля до лабораторії.
Та споруда була далека від архітектурної вишуканості, але функціональна. Коридор із брунатним лінолеумом вів у дві зали і три лабораторії для аналізів, доступ до тієї, де робили аналізи ДНК, здійснювався через шлюз і в спеціальному вбранні. Пройшовши повз ту кімнату з обмеженим доступом, жандарм помітив штани і трусики жертви, що висіли і лежали частково порізані у великій прозорій коробці. На хімічних столах на повну потужність працювали ампліфікатори ДНК і термоциклери.
— Я не сказав вам по телефону, але ми знайшли чималу кількість сперми на трусиках. Тієї самої, яку вилучили з вагіни і на краях стегон.
Поль замислено зупинився перед вікном.
— Таке враження, наче жертва наділа трусики після сексуального контакту?
— Атож, либонь, воно так і було.
Вони рушили далі. Той аналіз не узгоджувався з гіпотезою про зґвалтування на березі з подальшими пострілами. Труси, які були спущені до колін жертви, не могли містити слідів сперми, хіба що ґвалтівник надів їх, а потім знову опустив після статевого акту, а це не мало жодного сенсу. Поль дедалі дужче підозрював, що статевий акт стався до того страшного вбивства. Що ті дві дії відбулися окремо.
— Завтра, зрештою, незабаром, я надам вам профіль ДНК осіб, що мали контакт із кулоном,— сказав Дамеус.— Я робив висновок тільки на підставі органічних слідів, що зостались на тій прикрасі.
— А що зі зразками ДНК, які взяли у Габрієля Москато?
— Вони зараз досліджуються. Оскільки, як ви просили, їх вивчають передовсім, то результати будуть уранці. Що з тим Москато? Я долучився до групи, коли він покинув жандармерію, не знав його до ладу і гадаю, що… Зрештою, ваша нога…
— Це все непросто,— відтяв Поль.
Дамеус не наполягав. Вони звернули в залу, де у металевих шафах лежали цілі стоси грубих опечатаних конвертів — у них містилися пакети зі зразками для аналізів із місця події, як-от скалки скла, що їх зібрали після пограбування. Був там і посуд для лабораторних досліджень, набори комбінезонів, торби для сміття… На столах лежали звірячі щелепи й кістки — зі справ про отруєння котів і собак, що тяглися роками, а на протилежному боці, на шматку білої марлі, лежав кулон, який їх цікавив.