Поль надів латексні рукавички, які взяв у коробці поблизу.
— Не варто,— сказав Дамеус.— Я вже казав, що взяв необхідний генетичний матеріал. Кулон знову у вашому розпорядженні.
Дамеус узяв його за ланцюжок і опустив Полеві в долоню. Книжка була сантиметрів зо три заввишки й зо два завширшки, завтовшки із сантиметр. Криміналіст простягнув лупу.
— Прикраса неймовірна. З матеріального боку — нічого коштовного: срібний ланцюжок, книжка з латуні й олова, але її оригінальність полягає в задумі. Розглядаючи її в лупу, я зовсім випадково виявив одну деталь у круглому рельєфі на обкладинці книжки. Ось гляньте.
Поль узяв лупу. Навіть крізь збільшувальну лінзу він не побачив нічого незвичайного й покрутив головою. Експерт узяв лупу і натиснув голкою на виступ у рельєфі, який піддався — і завмер у тому положенні.
— Механізм? — здивувався Поль.
— Не знаю, чи відомий вам принцип секретних японських скриньок. Це дуже гарно інкрустовані скриньки, що відмикаються серією складних таємних маніпуляцій. Натиснути в одному місці, смикнути в другому. У них ховають предмети. Найскладніші механізми потребують виконати до сімдесяти дій у чітко визначеному порядку, щоб дійти до кінця. Це не макет книжки, а складна система, виконана за зразком тих скриньок.
— І ви зуміли її відімкнути?
Усміхнувшись, Дамеус кивнув.
— Ще хлопчаком я цілими днями вишукував у гендлярів старими речами різні складні механізми. А ця підвіска — не така вже й складна, щоб сидіти над нею цілими днями. Ну… якщо знаєте, де треба шукати. Достатньо чотирьох дій.
Він обернув кулон, натиснув один виступ на обкладинці, потягнув за другий і втопив останню крихітну кнопку, орудуючи тією-таки голкою ззаду кулона.
— Гарна робота,— зазначив він,— неймовірна точність, зважаючи на невеликий розмір книжки. Варто було б розібрати механізм, щоб побачити, як він улаштований, але цього неможливо зробити, не поламавши його. Таких речей у крамниці не придбаєш! Це рідкісна дорога річ. Як на мене, таку може мати тільки щирий поціновувач. Мій син сказав би: «Піратська штучка». Для демонстрації я лишив усередині річ, яка там містилася.
— Що за річ?
— Не хочу псувати сюрпризу…
Де Жулі могла взяти таку річ? Чому збрехала про її походження? Поль був зачарований, його мучила нетерплячка. Враження було таке, наче він чекає фінальної сцени у фільмі Гічкока, той кулон був славетним Макгаффіном із фільму «Моторошні криваві пригоди Жулі Москато».
Знову клацання. Обкладинка трохи відхилилася. Дамеус показав приховану нішу. Великим і вказівним пальцями дістав те, що, цілком імовірно, приховала Жулі дванадцять років тому, але до сьогоднішньої ночі ніхто його так і не виявив.
Картку пам’яті.
29
Неймовірно! Справа зрушила з місця. Бляха, зрушила з місця!..
Полеві пальці так тремтіли від кави й від хвилювання, що він насилу зумів уставити картку пам’яті у свій адаптер. Нарешті впоравшись із цим, підключив адаптер до комп’ютера. Замкнувся в кабінеті й опустив жалюзі. Якщо не брати до уваги чергового, в будівлі жандармерії він був сам.
Вочевидь, у нього була картка пам’яті з цифрової відеокамери Жулі Москато, та картка, якої вони так і не знайшли, й не дарма! Дамеус уточнив, що не зважився переглядати записаного на картці, адже боявся її пошкодити.
На екрані з’явилося вікно. Картка містила два відео, одне датоване 13 вересня 2007 року, друге — 4 лютого 2008 року, за місяць до зникнення Жулі. Поль вирішив одразу скопіювати файли на твердий диск, він полотнів від думки, що може втратити дані. Затримав повітря і вдихнув тільки тоді, коли побачив, що процес копіювання завершився на сто відсотків. Відео завантажено і, здається, проблем не виникло.
Поль ковтнув слину й запустив відео, записане у вересні 2007 року. Картка пролежала в кулоні дванадцять років, і була ціла купа причин, із яких вона могла стати несправною. Проте Полеве обличчя засяяло, коли перед його очима почав розгортатися кольоровий фільм.
Камера стояла на сідлі велосипеда. Видно було трохи розмитий краєчок керма з лівого боку. «Це її гірський велосипед»,— подумав Поль. Стояла ясна погода, і в полі зору видніли сосни. Ліс. Гілля шелестить від вітру. Крик якоїсь пташини. Камера знову сіпнулася, ось у кадрі з’явилася Жулі з рюкзаком у руці. Полеве серце стиснулося. Він уявив, які емоції охопили б Габрієля, якби він так несподівано побачив свою дочку.