— Гадаєш, це виправдовує те, що ти коїла? Я вже не кажу про… про те, що злягалася із чоловіком, який був старший від тебе років на вісімнадцять. Хоч мені це годі витерпіти,— і думаю оце, як його оцінив би Давид,— я майже міг би збагнути це. Але шантаж? Вимагання грошей?
Вона втерла вогкі очі рукавом светра.
— Знаю, що це нічого не змінить, але… то була її ідея…
— А певно… Вона ж нічого не зможе заперечити.
— Перші рази ніхто й не збирався знімати, воно прийшло потім. На початку це був… ну, експеримент. Я хотіла…
Вона замовкла і почала прибирати зі столу, наче батько десь подівся з кухні. Поль ухопив її за руку.
— Що ти хотіла? Розбити родину? Спати з дорослим чоловіком за дві кімнати від його дружини? Покарати мене за те, що я намагався якомога краще тебе виховувати? Що саме, га? Ну ж бо, пояснюй!
Вона стиснула в пальцях чайну ложечку. Її суглоби побіліли.
— Вчинити, як вона. Мені хотілося робити все, як вона робила.
Поль не відразу збагнув цю нову інформацію.
— Ти хочеш сказати, що Жулі з кимось зустрічалася в той час, коли зникла?
— Не в той час… Це було за рік до того, впродовж літа 2007 року.
33
Точнісінько, як і Поль, Луїза знову сиділа на стільці й видавалася геть пригніченою.
— Так, у Жулі хтось був, тату. Старший чоловік, може, йому було років п’ятдесят. Вона не казала достеменно, скільки йому років, але… не знаю чому, але я завжди думала, що він десь такого віку.
Поль теж опустився на стілець. Уже самі доньчині зізнання цілковито змінювали напрямок розслідування.
— Ти розумієш, що допіру мені сказала?
— Тим-то я і мовчала. А як ти гадаєш? У мене були тоді зв’язані руки. Через те вимагання у Таншона я була така налякана! Так було соромно! Та й ніколи я не думала, що… Зрештою, в Жулі та історія сталася минулого літа, це було давно, дуже давно, щоб бути пов’язаним із її зникненням. Коли її вже не стало, я навіть на мить подумала, що це може мати стосунок до зникнення.
Вона струснула головою.
— Я росла із цим у душі. Ти уявити не можеш, скільки разів хотіла я розповісти тобі. Але… це було дуже тяжко. Принизливо. Ти не витерпів би.
Поль нахилився вперед. Пробурмотів, наче боявся, що його почують:
— Ти повинна розповісти мені все, що знаєш. Абсолютно все.
Луїза струснула головою.
— Та там нема чого вже й розповідати. Я нічого не знала про того чоловіка — ні хто він був, ані звідки. Ніколи його не бачила. Усе, що в мене залишається, це давні спогади, які нічого не варті. Вони не повернуть Жулі.
— Все одно кажи.
Луїза втупилася у щось удалині, мовби думками була в іншому місці.
— Це було 2007 року… на початку липня. Жулі працювала в готелі «Бескид». Майже щодня я приїздила туди велосипедом щонайменше за годину до кінця її роботи, так мені було нудно. Ти завжди був зайнятий у бригаді, покидав мене вранці, бачив мене ввечері, навіть не поцікавившись, що я робила всі ці дні. Тобі було начхати.
— Не перекладай вину на мене.
— Це правда, але я про інше. Коли ми з тобою поїхали у відпустку до дідуся й бабусі й пробули там від половини липня до половини серпня, із Жулі було все гаразд. Пам’ятаєш, як ми були в Аржеле?
Поль коротко кивнув.
— Я поспішала знову побачити подругу: вона вже мала скінчити роботу, ми могли проводити більше часу перед початком навчального року. Але все змінилося. Вона зустрічалася з незнайомцем і не хотіла ні про що розповідати мені. Я здогадувалася, що то був не хлопець із ліцею, що був він набагато старший і міг би мати неприємності, якби вона розповіла про нього. Він був для неї коштовною таємницею, табу, забороною. Гадаю… вона дуже прихилилася до нього…
Поль навіть припустити не зважився, що відчував би Габрієль, якби дізнався про все це. Слухаючи доньчину розповідь, Поль уже думав про те, як вибратися з цього лайна.
— Бачилася вона з ним удень, а батькам казала, що була зі мною або ж каталася в горах, коли вони допитувалися, де вона проводить час. Отак ніхто нічого не знав.
— Він був із Сагаса? З околиць? Що він тут робив? Де вона з ним зустрічалася?
— Кажу ж, я нічогісінько не знаю. Вона берегла його ще дужче, ніж скарб. До кінця серпня я її більше не бачила, вона дуже віддалилася. А потім у вересні, на початку навчального року, я зрозуміла, що з ним, мабуть, покінчено. Вона ставала агресивна, коли я порушувала цю тему. Була замкнена, успішність її впала майже до нуля, батька навіть до ліцею викликали…