Її зіниці звузилися.
— Але, як і всі, він нічого не підозрював, гадав, це від стресу, бо вона закінчувала ліцей. Ми із Жулі більше не розмовляли про це. Потім усе владналося. Минуло кілька тижнів — і вона стала тією, яку я завжди знала.
Поль подумав про відео в лісі, про сльози Жулі.
— Кулон він їй подарував?
Луїза кивнула.
— Вона вже носила його, коли ми повернулися з Аржеле. Була в захваті від нього. Сказала матері, що придбала в ювелірній крамниці у Сагасі, в «Золотій зорі». Я не знала, що в ньому є механізм, а тим паче що вона ховала там картку. Усі ці роки я боялася, що хтось знайде те відео…
Поль підвівся і підійшов до кавоварки. Вкинув туди кави, натиснув кнопку. Спробував уявити заборонені стосунки сімнадцятирічної дівчини і п’ятдесятирічного чоловіка. Незнайомця, що призначав побачення неповнолітній із Сагаса, обіцяв їй золоті гори, дарував їй речі… Він навіть бачив, як цей мерзотник надіває їй ланцюжок на шию, змушує її повірити, що вони назавжди будуть разом, каже усі оті дурниці, яким так вірять молоді дівчата, що нудьгують у своїй глушині. А далі що? Він раптом поїхав звідси? Покинув її?
— А нехай тобі, Луїзо! Не спадало на думку, що він міг бути клієнтом готелю? Випадковий чоловік, що був тут проїздом і звабив її, коли вона прибирала кімнати чи подавала сніданки? Можливо… можливо, якби ми раніше про це дізналися, то переглянули б Таншонові записи в книзі реєстрації гостей за липень 2007 року. Допитали б його, дружину. Знайшли б персональні дані того незнайомця. Все втрачено.
Поль узяв чашку, поринувши в думки.
— А якщо той чоловік мав стосунок до сірого «форда» і Ванди Гершвіц? І що, як він був ключем до нашого розслідування? Якби ж то ти нам сказала! Дванадцять років не дає нам спокою ця справа… А ти…
Вона не відповіла, тільки струснула крихту хліба зі свого пальця. Поль тицьнув їй під носа планшет і ввімкнув друге відео.
— Тобі відомо, що в цій скриньці? Впізнаєш місцевість?
Луїза уважно глянула на відео й похитала головою.
— Шкода. Може, це одна з тих доріг, якими вона їздила в горах. Треба запитати батька Жулі, вони частенько каталися удвох.
Полів телефон задзеленчав, на екрані висвітилося ім’я Дамеуса. Він не відповів, похапцем допив свою каву і помітив, як тремтить його рука, коли ставив чашку на стіл.
Заспокоїтися, перестати лигати каву, причому терміново, бо здохне від серцевого нападу. Зиркнув на доньку. Вона спливала потом. Якби про все це дізналася Корінна, то не пробачила б йому. Їхньому шлюбу прийшов би гаплик. Якщо розслідування справи Москато поновлять і про це відео стане відомо, Луїзу витурять із жандармерії…
І все це через оте свинство, що сталося дванадцять років тому! Він узяв планшет, натиснув на значок файлу, потримав палець — і значок перетворився на хрест. За мить зняте у готелі відео зникло в цифровому лімбі. Луїза мовчки стежила за ним, стиснувши вуста. Вона знала, чого коштував батькові той вчинок.
— Я подбаю і про картку пам’яті,— тихо сказав він.— І зустрінуся з Таншоном, хочу упевнитися, що він мовчатиме. В кожнім разі це в його інтересах. Ти повинна тримати при собі те, що допіру мені казала. Нікому не розповідати.
Луїза покірно кивнула. І нічого більш не сказала.
— Якщо колись історія стосунків Жулі з тим чоловіком випливе, ти нічого не знаєш. Ми були в Аржеле, того літа ти мало що бачила, вона нічого не розповідала… Та й ти небагато пам’ятаєш, усе було надто давно. Ти зуміла дуже добре тримати це в секреті від нас усі ці роки. То й далі тримай.
Вона опустила очі. Батько рушив до виходу. Узявшись за ручку дверей, востаннє глянув на неї і крижаним тоном промовив:
— Ти уявити не можеш, як мені соромно!
34
Допит Габрієля у присутності призначеного державою адвоката тривав недовго і скінчився ще до тринадцятої години. Наприкінці Поль зазначив, що справа про незаконне проникнення до помешкання Едді Лекуантра піде своїм законним ходом, а поки що його випускають із камери. Він попросив Москато зачекати у нього в кабінеті й провів адвоката до виходу. Коли повернувся, Габрієль стояв і розглядав світлини.
— Він навіть рота не розтулив,— весело сказав Поль.— Не кожен день можна почути, як жандарм оскаржує затримання підслідного. Сідай.
Габрієль послухався, за ніч на лаві спина таки боліла. Після того клятого марення йому не пощастило заснути. Він досі чітко й виразно бачив обличчя своєї доньки, заплющивши очі, чув її голос. Він тримав усе це в собі, кинув оком праворуч: Луїзин кабінет був порожній, утім так само, як і всі інші. Звичайно, вона не казала батькові про його чудернацькі нічні пошуки фото Матильди Лурмель.