— Я ходив уранці додому до судді Кассоре, щоб викласти йому, яка обстановка була на місці убивства,— пояснив Поль.— У неділю не зовсім добре це робити, та відколи я пояснив йому, як вибирати мух для риболовлі, він ставиться до мене приязно… Треба ще ухвалити рішення про тебе. Хоч він ладен витурити тебе звідси, мов скаженого пса, я детально виклав йому, що відбувалося з тобою у ніч, коли сталося вбивство. Кассоре слухає мене і трохи мені вірить.
Габрієль потер щетину на підборідді. У Поля теж подекуди пробилася вона на щоках: він навіть не поголився перед розмовою із суддею і тепер мав вигляд, як у мерця.
— Уранці прийшли результати аналізів сперми, яку знайшли на трупі. ДНК визначили чітко: це твоя, Габрієлю.
Москато аж принишк на стільці.
— Ти знаєш, яку силу має аналіз ДНК,— провадив Поль.— Це цариця доказів. У деяких американських штатах цього доказу досить, щоб послати людину на смерть, без зайвих розмов. Але одна річ, якщо біологічний матеріал знайшли на місці злочину, і зовсім інша — на тілі. У цім і проблема. Цим ми, слідчі, й послуговуємося. Змішувати справжнє з гаданим, зіставляючи докази, що свідчать про події перед смертю…
Він зняв усі світлини зі стіни і склав їх у стос на столі.
— Ти колишній жандарм і раптом залишаєш очевидний генетичний матеріал на місці злочину, у цьому немає ніякого сенсу. Знаю, що ти втратив пам’ять, але не став дебілом. Принаймні так мені здається.
Великими літерами він написав маркером на дошці: «Ванда Гершвіц».
— Я присягнувся б, що незнайомка з берега річки — це вона. Поясню тобі теорію, що гуляє в мене в голові від учора. Послухай уважно, бо воно того варте. На цей шлях навів мене Волтер Гаффін.
— Волтер Гаффін…— приголомшено повторив Габрієль.
— Не знаю, коли чи як саме, але уяви таке: ти якось знайшов цю жінку, що причетна до викрадення твоєї доньки і яку ти шукав упродовж довгих років, Ванду Гершвіц. Вона повинна дати тобі відповіді. Та чи знає вона, де твоя дочка? Чи, може, була одною з помічниць, простою ланкою в довгому ланцюгу? Минуло чимало часу, і це не сприяло розкриттю правди. Ти мав два варіанти. Перший: ти десь утримуєш її і лупцюєш, сподіваючись, що вона надасть тобі інформацію, з великими шансами, що це подіє. Як з Едді Лекуантром. Другий — ти дієш тонше: проникаєш у її світ, мов змія, що стискається довкола своєї здобичі.
Поль простягнув йому фото голої спини жертви.
— На дівчині татуювання «братви», російської мафії. Ковбой робить із неї щось на кшталт найманця, виконавця ницих доручень. Цілком можливо, що вона не знала всього плану, тим-то й неможливо викрити ці мафіозні групи. Або ж через дванадцять років тодішня група вже не існує. У такому разі ті групи діляться, починають окреме життя, і їхні члени більше не контактують між собою. Ти повинен був дізнатися про все це, перш ніж узятися до діла, адже ти обрав другий варіант. Лупцювати її не мало жодного сенсу, це завело б у глухий кут.
Російська мафія. Габрієль зустрів те повідомлення, мов боксерську грушу, яку треба чимдуж гамселити. Чому ця мерзота зацікавилася його донькою? Куди вона завела Жулі? На кого працювали ті покидьки?
Під словами «Ванда Гершвіц» Поль написав «Волтер Гаффін» і обвів фломастером ініціали «В. Г.».
— Ти не міг дозволити їй упізнати, хто ти такий. Може, ця жінка бачила тебе, коли 2008 року стежила за Жулі, може, помітила тебе по телебаченню або на фото в газеті, коли справу поширювали в масмедіа. Тоді ти створив нову ідентичність. Поголив череп, стер доччине ім’я з руки, відпустив бороду, надів фальшиві окуляри, став цілком іншим. Тобі на дванадцять років більше, в неї нема жодних шансів упізнати тебе. Ти переїжджаєш у народний квартал Лілля, може, задля того щоб зблизитися з нею чи удосконалити свою нову зовнішність, і ось за три місяці ти отримуєш фальшиві документи і називаєшся Волтером Гаффіном, ініціали цього імені ідентичні з початковими літерами Ванди Гершвіц, тому що ти зібрався грати в її гру. Ризикована гра, але ти полюбляєш такий ризик. Вона всіх нас узула, і ти теж хочеш узути її як слід. У всіх значеннях цього слова.
Габрієль підвівся. Чоловіки замислено завмерли один перед одним. Як за давньої пори.
— То я, мабуть, мав стосунки з учасницею викрадення моєї дочки…
— Авжеж. Це гірше, ніж пустити собі кулю в ногу, але ти, звісно, зробив свій вибір. Єдиний спосіб дістатися до середини тієї організації.