Габрієль подумав. Поль мав рацію, тут здуріти можна було. Понад дванадцять років відокремлювали слова в записнику й ті, що були написані на гідроелектростанції.
— Це означає, що моя дочка влітку 2007 року зустрічалася з чоловіком, який так чи так причетний до її викрадення. Індивід, що полюбляє шахи, як і вона, має гарний почерк, пропонує їй інтелектуальні ігри, головоломки. Любитель складних механізмів і логіки — й мерзотник, який малював її в негідних позах. Може, цей виродок змушував її робити таке? Ставати рачки голісінькою? Підкорятися?
— Це ж малюнки. Хтозна, як там було.
— Не роби з мене дурня. «Як пояснити картини мертвому зайцеві?» Бляха, як можна писати цю фразу на багатьох сторінках? Навіщо вона це робила? Це що, покара така була?
Габрієль глянув на подвійну істоту, щось на кшталт сіамських близнят, і уявив, який інтелектуальний уплив мав зрілий чоловік на молоду дівчину, в який спосіб він маніпулював нею, загарбав її, затягнув у свої тенета. Він закипав від думки, що той міг познущатися зі цноти його дитини. Спробував зберегти зосередженість. Він повинен з’ясувати, хто цей чоловік.
Габрієль гортав записник далі, знаходив інші списки, написані в тій самій почерговій манері. Список героїв детективних романів, славетних злочинців, знарядь для тортур, смертельної зброї, способів убивства. Він: «повішення», вона: «утоплення», він: «задушення», вона: «отруєння»… Від наступного списку занудило: там були способи позбутися трупа. Вона: «поховати», він: «спалити», вона: «віддати свиням, щоб з’їли», він: «содбен».
— Знаєш, що таке содбен?
Поль похитав головою. Габрієль припускав, що той чоловік був потайний, освічений, звабник, що міг загіпнотизувати Жулі, домінант. Що за темні спонуки могли підштовхнути дівчину до участі в цих зловісних іграх?
Дати сягали від липня до серпня. Попри кепський стан сторінок, Габрієль читав уривки, що свідчили про пристрасні, але порочні стосунки, які базувалися на підкоренні й маніпулюванні. Може, вона вбачала в цьому чоловікові спосіб кинути виклик усім заборонам?
Марно він шукав, дочка ніколи не писала про місце зустрічей і не згадувала імені. Завжди застосовувала до нього безликі займенники. «Він», «його»… Наче боялася, що хтось колись знайде цей щоденник. Хотіла його захистити. Де вони зустрічалися? Як часто? Як могла вона так добре приховувати їхні стосунки?
Наприкінці тон змінився. Габрієль подумки доповнював фрази, в яких бракувало слів. «Його поведінка стає дедалі химернішою…» «Він хоче, щоб я все покинула, поїхала з ним…» «Я зовсім сама…». «Він мене лякає…»
Останні читабельні рядки в щоденнику були: «Далі й далі розгадувати загадки. З його лабіринтами здуріти можна… Він каже мені про вбивства, про те, як описувати розкладені трупи. Це його нав’язлива ідея. Не хочу більше його бачити…» Ці слова датувалися вереснем 2007 року. Попередніх дат достеменно прочитати не можна було, зрозуміло було тільки, що Жулі вказала їх до того, як закопала коробку.
Габрієль поклав записник собі на коліна, сперся головою на стовбур, звівши очі до темних верховіть модрин.
— Це він, Полю. Я певен, за цим стоїть він. Він хотів її забрати і не міг стерпіти, що вона за ним не пішла. За кілька місяців він узявся за неї. Сірий «форд», Ванда Гершвіц. Ти казав мені про найманців. Вони діяли під його орудою.
Поль почав походжати туди-сюди тим майданчиком, де дванадцять років тому Жулі поставила свій велосипед, а на нього камеру.
— Не будемо поспішати, гаразд? Ми нічого ще не знаємо.
Габрієль не слухав його, поринувши у свої міркування.
— Соленна переказала мені фрази, які ви склали з тих сторінок, що надіслав анонімник. «Я знаю, хто винен у цьому». «Я знаю, де вона». Цей анонімник знає про паліндроми, кулон і все, що можна прочитати в цьому записнику. Ці кляті паліндроми скеровані на те, щоб привести нас до цієї людини, але як?
Він згадав їх. «Resasser, Laval, Noyon, Abba, Xanax». Китайська грамота.
— Може, анонімник бачив їх разом цього літа? Може, він причетний до їхніх стосунків? Принаймні замість того, щоб допомогти нам, він, навпаки, вирішив іще дужче нам зашкодити. Чим може він мотивувати свої дії? Люттю? Помстою?
Його переповнений запитаннями погляд утупився в очі жандарма.
— Луїза, мабуть, знає щось. Це була її найліпша подруга. Вони завжди були вкупі.
Поль вдав, ніби думає, тоді покрутив головою.
— Вона ніколи не казала мені про щось таке, а то, ти знаєш, я пішов би цим слідом. Здається, пригадую, що того літа 2007 року ми чимало часу провели в Аржеле, у моїх батьків. І якби Жулі перебувала в стосунках зі старшим чоловіком, у трохи… складних і девіантних стосунках, то, напевне, ніколи не розводилася би про це. Вона пише, втім, що він її лякає, проте не поділилася з тобою, своїм батьком… Це те, в чому неможливо зізнатися.