Ескіме петляв між стовбурами модрин, наче в слаломі. Габрієль плигав, відштовхувався від дерев долонею, спотикався на відчахнутих гілляках. Раптом в око йому впало темно-синє плесо озера, справжнісіньке око, відкрите у небуття. Постать, яку він переслідував, звернула праворуч і побігла гальковим схилом, який дав їй змогу вибігти на берег, де було повно великих сірих камінців. Обернувшись, Ескіме побачив, що переслідувачі вже наздогнали його і біжать вершиною кручі, не спускаючись до берега. Він був у пастці. Був тільки один вихід. Він побіг далі, огинаючи озеро.
Цієї миті Габрієль збагнув: утікач біжить до дамби. Поль відстав, горлаючи якісь незрозумілі фрази, та стугоніння крові у скронях і тупіт, що відлунював у вухах, перекривали галас. Він рухався невеликими болісними кроками, потім теж побіг камінцями, що посипалися під його ногами. Упав, звівся і, попри біль у м’язах, знову побіг.
За п’ятдесят метрів попереду втікач почав підійматися короткою металевою драбиною. Навколішки, а потім звівшись, він дістався до смужки завширшки сантиметрів із десять і пішов по ній, розставивши руки і заточуючись, мов незграбний сновида.
Бетонна доріжка між життям і смертю.
Перекладини драбини були холодні, мов крига. Опинившись нагорі, Габрієль випростався, махаючи руками в повітрі, щоб зберегти рівновагу. Нога поперед ноги. Праворуч — порожнеча. Унизу — три крихітні труби зливу, скеровані до гідроелектростанції.
Ескіме поволі озирнувся, його обличчя було спотворене жахом. Ледве десяток метрів тепер поділяв двох чоловіків.
— Стій! — загорлав він.— Не рухайся, а то я стрибну вниз!
Габрієль відступив, затамувавши подих. Краєвид неначе зібгався в гармошку — наслідок запаморочення. Ескіме вже не міг тікати, тому що дамба впиралася у крутий схил гори. Поль нарешті вибіг на берег озера, він ледве дихав. Зупинився оддалік від тієї драбини, щоб тримати Ескіме в полі зору.
— Ми одійдемо, гаразд? Все… Все, що захочеш. Але… не роби дурниць, Давиде.
Він подав знак Габрієлеві, й той, насилу тримаючись на хитких ногах, спустився вниз і став поруч із Полем. Жандарм пхнув його назад. Ескіме охопила паніка. Він ризиковано похитнувся.
— Я не хочу до в’язниці.
Він плакав. Навіть із того місця, де стояв, Поль бачив, що Давид тремтить.
— Ти не підеш… до в’язниці,— звівши дух, гукнув жандарм.— Ми… знайдемо вирішення, гаразд?
— Яке вирішення? Просто відпустите мене?
— А чом би й ні? Трохи… написів на стінах, сторінки з романів… надіслані поштою. Що тут поганого? Подумай про Луїзу. Про мою доньку.
Ескіме похитав головою.
— Наплювати мені на твою доньку.
Він глянув на Габрієля.
— Мені шкода. Я не на тебе мав зуба.
Коли він, зігнувши ноги в колінах і простягнувши руки вперед, похилився в порожнечу, Габрієль заволав у відчаї:
— Скажи, де вона, благаю! Скажи, де моя дочка! Я вже дванадцять років шукаю її! Де її тіло?
Давид не дивився на нього, може, навіть і не чув. Перехрестився і нахилився вперед. Габрієль закричав, і той крик змішався з воланням Ескіме, їх підхопило відлуння, а потім над горою запанувало безгоміння. Поль виліз драбиною і зиркнув униз.
Давид Ескіме був уже розтерзаним тілом, яке впало зі скелі до підніжжя бескиду, за кілька метрів біля станції.
39
Жахливо. Те, що вони бачили, було просто жахливе.
Минуло трохи часу, поки Поль спустився драбиною, він увесь тремтів. Почав ходити туди-сюди, втупившись у землю, згріб Габрієля за комір, відіпхнув.
— Що ми наробили? Що ми наробили?
— Нічого не наробили, ми…
— Заткнися. Дай мені подумати.
Він сів на камінцях і обхопив голову руками, уявляючи, як страшно буде сповістити таку новину Луїзі. То було жахіття.
Дивився на вигин дамби, на озеро, на модриновий ліс. У його вухах квилив холодний вітер, на плечі ліг смертний саван, мов колюче укривало. Глибоке безгоміння неозорих просторів висіло довкруги, коли він підвівся, обернувся і кинув оком на природу, що раптом явила йому вороже обличчя. Вони були самі на вершині льодовикового цирку, де восени ніхто й ногою не ступав. Щит із написом «Приватна власність» за кілометр звідти. Свідків нема.
Раптом він твердою ходою рушив схилом, навіть не глянувши на Габрієля. Вони піднялися до хатини. Поль зачинив двері рукою в рукавичці.