— Жулі сюди ходила в 2007 році! — гарячково казав Габрієль.— Ескіме причетний до цього! Треба зайти і глянути, що там усередині, потрібно…
Поль знову згріб його за комір.
— І лишити там скрізь наші ДНК? Ти здурів чи що? Бляха, загинув хлопець моєї доньки! Ти не жандарм, ти цивільний, справа не відкрита наново. Якщо дізнаються, що я був тут поза легальною процедурою, мені кінець! Генеральна інспекція насяде на мене, і я матиму серйозні проблеми, які призведуть до звільнення і зруйнують завершення моєї кар’єри. Що ж до Луїзи, це стане кінцем наших взаємин. Не хочу втрачати усе через твою маячню.
Одійшовши, він оглянув Давидів автомобіль. Треба було їм обійти усе кругом і повернутися на те місце, куди прийшли, а не лізти в повітку. Він прорахувався.
— Повернуся сюди офіційно. Зробимо усе за процедурою. Але треба ще подумати, як нам ліпше вибратися з цього осиного гнізда.
Він увійшов до повітки, взяв ганчірку і повитирав місця, де вони могли залишити сліди.
— Я подбаю, щоб криміналіст не так прискіпливо працював тут.
Габрієль зробив те саме. Старою серветкою витер верстат, сторінки альбому й вийшов за Полем. Той поставив засув у те положення, в якому він був, коли вони прийшли сюди, потім обидва швидко попрямували через ліс. Дійшовши до автомобіля, Поль узяв пакет зі щоденником, що лежав у багажнику.
— Ніщо не повинно дати змогу вийти на нас. Якщо я принесу цей записник у бригаду і в ньому знайдуть якийсь зв’язок із цією хатиною або Ескіме, то це неодмінно збудить підозри. Я позбудуся його.
Габрієль вихопив його з рук.
— Про це навіть мови не може бути. Ми не можемо його втратити.
Поль вдихнув повітря. Він силкувався будь-що заспокоїтися.
— Згода, згода, але все, що стосується його змісту, ти не повинен розголошувати. Принаймні віддай мені квитки. Вони тобі ні до чого, їх треба знищити. По суті, вони пов’язують нас із «Ялиновим гаєм», а ця зупинка пов’язує нас із цією місциною.
Габрієль дістав із кишені запальничку, поклав квитки додолу і підпалив. Поглянув на вовчу голову, викарбувану на запальничці, й на мить знову поринув у марення.
— …ошалів?
Він покрутив головою і затоптав попіл, а потім сів у автомобіль. Поль рушив із місця, у горлі йому стиснулося. Глянув у дзеркало, остерігаючись, що звідкись вигулькне любитель прогулянок лісом і помітить їх.
— Я висаджу тебе подалі від готелю. Ти візьмеш свій «мерседес» і поїдеш на плато. Ти повинен закидати ту яму. Усе зарівняй, накидай зверху сухої глиці. Відео фігуруватиме в розслідуванні, щоб не складалося такого враження, наче ми щось приховуємо. Може, хтось упізнає те місце, але там не знайдуть нічого, якщо копатимуть. А я візьмуся за себе, а то здурію. Повернуся в бригаду писати усі ті папери, які не мав часу оформити. З приводу того напису ще нікого не посилав на гідроелектростанцію, то пошлю завтра зранку. Уже пізно, я…
Їхав він занадто швидко і черконув віссю об камінь.
— А нехай йому…
Він зупинився, виліз поглянути на колесо і знову сів за кермо.
— Здається, шина не лопнула, слава богу.
Його лице, що знову зосередилося на дорозі, було бліде як полотно.
— Тіло буде видно із задньої частини гідроелектростанції, коли туди приїде група. Побачать Ескіме, розпочнуть слідство, зроблять висновок, що він виліз на дамбу і вчинив самогубство, що таки правда, зрештою. Авжеж, так і буде. Докори сумління спонукали його до…
— Атож, докори. От він і наклав на себе руки.
— Поїдуть до його хатини, обшукають її, побачать, що він той анонімник і, може, навіть більше.
Поль зиркнув на Габрієля. Він знав, що значить слово «більше».
— Скажи мені, що це подіє. Скажи, що цей план годиться.
Габрієль кивнув.
— Та годиться. Ескіме вийшов із хати, замкнув двері, піднявся на дамбу і стрибнув.
Вони виїхали на чільну автостраду. Поль звернув до Сагаса, знову глянув у дзеркало. Нікого. Його руки, що стискали кермо, розслабилися.
— Після Альбіона ти повернешся в готель і замкнешся у себе в кімнаті. Не забувай: щоденника не існує, тож і чоловіка, про якого писала Жулі, теж. Ніякої любовної історії, ніякого коханця, зрозуміло?
— Так.
— Завтра вранці ти повернешся на північ, щоб упорядкувати свої справи. Повідомлень мені не надсилай, я сам озвуся за день чи два. Головне, щоб ти був далеко від мене і від цього міста, а то потрапиш до в’язниці.
Габрієль кивнув.
— Я зроблю, як ти кажеш. Але мені хотілося б знати все про розслідування. Ти повинен інформувати мене про найменші твої кроки. Твоя справа — це моя справа.