— Я… я працювала з професором на прізвище Шардо,— озвалася вона урешті.— Патрік Шардо. Він уже не один десяток років працював у лікарні в Сагасі й був дуже впливовий. Усі його боялися, він був дуже вимогливий, міг забезпечити тобі кар’єру, а міг і зруйнувати одним порухом. Тип людини, яка зазнала успіху в житті й усіх зневажає…
Зіниці її розширилися. Вона була там, в операційному блоці лікарні.
— Тієї ночі він мав зробити гістеректомію — видалення матки — Катріні Ескіме. Шардо був не в найкращій формі. Запізнився, що було не схоже на нього, кричав на всіх. Скільки нам, медсестрам, довелося витерпіти! В такому стані йому не варто було оперувати. Згодом ми дізналися, що того дня внаслідок невдалого падіння загинув його скаковий кінь. Для Шардо то була тяжка втрата.
— Але операція таки відбулася…
— Атож, у страшенно несприятливих умовах. Здавалося, все йшло добре, та коли пацієнтку везли з операційного блоку в палату реанімації, пульс раптом став ниткоподібний. Шардо вже був перевдягнений у цивільний одяг, коли це сталося. Він екстрено відкрив черевну порожнину жінки — і виявив серйозну кровотечу. Кров була скрізь. Лікареві знадобилося дуже багато часу, щоб виявити причину в тонкому кишечнику — перфорацію. Видно, зачепив під час операції. Пропущу технічні подробиці, але Катріна Ескіме померла в хірургічному блоці за п’ятнадцять хвилин від зупинки серця…
Голос Корінни тремтів від емоцій. Вона попросила склянку води, й Поль подав їй. Він стояв коло вікна, спершись на стіну. Шпаки надворі вже зникли. Хлопці з бригади бачили велетенську хмару птахів, що подалася на південь із першими променями сонця.
— Шардо звелів нам залишатися у відділенні до термінового прибуття директора лікарні. Усе відбувалося дуже швидко. Нам дали зрозуміти, що в наших інтересах казати, що операція відбувалася за найліпших умов, але сталися «ускладнення», які призвели до смерті пацієнтки. В жодному разі не слід було згадувати про виняткову знервованість хірурга.
Вона струснула головою.
— Так довго потім я… згадувала чоловіка, що чекав у приймальні, тримаючи на колінах дитину. Давидові Ескіме тоді ще не було навіть п’яти років… Батько геть розгубився, коли той мерзотник Шардо засмучено сповістив йому про смерть. Клод Ескіме не усвідомлював, що більше не побачить своєї дружини, хіба що на столі для бальзамування.
Поль уявив цю жахливу сцену. Чоловік, що бальзамує свою дружину. Звісно, він виявив під час консервації ушкодження, яких завдав хірург.
— Він спробував подати скаргу про вбивство через необережність,— розповідала далі Корінна,— та було запізно. Ми, як добрі учениці, повторювали комісії ті самі завчені слова… Усі наші кривосвідчення призвели до того, що комісія дійшла висновку, що «хірургічної помилки не виявлено».
«Хірургічної помилки не виявлено»… Поль не дуже розумів, що воно таке. Звісно, це так само, як казати, ніби можна натиснути на спуск гвинтівки, не маючи такого наміру.
— Унаслідок цього Шардо покинув Сагас і подався завершувати кар’єру деінде, адже його визнали цілком невинним. Клод Ескіме не отримав навіть сантима відшкодування… А я мусила жити із цією смертю на совісті. А що я могла вдіяти? Порушити кругову поруку, яка панувала в лікарні? Я була молода і боялася втратити роботу. Та й свиня гусаку не товариш.
Вона віддала світлину.
— Нізащо не подумала б, що листи мають стосунок до цього! Адже минуло понад тридцять років! — повторила вона.
З досвіду жандарм знав, що рано чи пізно зрештою за все доводиться платити, хоч і думаєш собі, що ти в безпеці. Та і йому ось-ось доведеться розраховуватися.
Він сів на стілець.
— Давид Ескіме ріс без матері,— зітхнув він.— Роками бачив, як батько дедалі дужче прихиляється до горілки і поволі вбиває себе через цю трагедію. Зникнення Жулі було нагодою для нього вивергнути ненависть. Як на лихо, він обрав для цієї впертої помсти тебе. Ти платила за всіх.
Від його тону і його слів Корінна похолола. Тепер вона розглядатиме його як човен, що зірвався з линви, поплив за течією, і з цим нічого не можна вдіяти. Від цієї миті вона знала, що їхній шлюб уже не поправити. Боляче було жити зі своїми секретами, але як викладеш їх, то це руйнувало ще дужче.
— Що він заподіяв моїй дочці?
— Ми небагато знаємо на цій стадії розслідування. Але в своїх листах і написах він завжди заявляв, що знає, де вона. Ми вважаємо, це таки правда.
— Як це можливо?
— Мабуть, він щось бачив за тієї пори й завжди тримав це в собі. Обличчя, документи, номер автомобіля — словом, те, що дало б нам змогу напасти на слід. Йому було тяжко носити це в собі. Тож він і вкоротив собі віку.