Він підійшов до вікна, підняв штору й озирнув вулицю, автомобілі, людей, що вешталися зі своєю долею в руці. І він, поміж цими траєкторіями, загублений в імлі забуття, не здатний позбутися свого жахіття, ладен боротися до самого краю.
Не знав він, куди все це його приведе, але тієї миті певен був тільки одного: пошук на півночі має розпочинатися з його матері.
47
Похоронне бюро Давида Ескіме містилося між забігайлівкою і взуттєвою крамницею, на вулиці, що межувала зі цвинтарем. То була чимала кам’яна будівля, де на першому поверсі містилася майстерня з оброблення мармуру і похоронне бюро. Давид Ескіме міг заходити й виходити через задні двері, не проходячи через торгові приміщення.
У кишені жертви Поль знайшов в’язку ключів. Він відімкнув ними вхідні двері й піднявся сходами у супроводі молодого Брюне — решта команди якраз робила обшук у хатині. Він заздалегідь попросив працівника бюро зачекати внизу, щоб допитати його.
Другий ключ підійшов до помешкання на поверсі. То був холостяцький барліг зі скрипучою підлогою, стінами зі старомодними шпалерами і рустикальними меблями з масивного дерева, такими громіздкими, що видавалося загадкою, як їх сюди занесли. Відколи помер батько, Давид Ескіме не дуже переймався опорядженням оселі.
Поль кинув оком по квартирі, та бібліотеки не побачив. Пішов у коридор, поминувши ванну кімнату. Першу кімнату перетворили в кабінет. На стіні впереміш висіли світлини: батьки, молодший Давид, потім портрети його і Луїзи, на березі річки чи під час прогулянки природою. Жандарм зціпив зуби. Вочевидь, Ескіме не тримав тут нічого, що могло б його скомпрометувати, і зробив усе, аби Луїза не виявила його прихованого обличчя.
Він узяв цифровий фотоапарат, що стояв біля комп’ютера. То була пречудова модель Кенона. Переглянув знімки на картці пам’яті: там теж не було нічого особливого. Ескіме повидаляв ті жахливі фото.
Він обернувся до підлеглого.
— Забирай комп’ютер, фотоапарат і мобільник. Треба буде проаналізувати тверді диски.
Він оглянув другу кімнату і здригнувся, уявивши, що Луїза спала в ліжку з тим збоченцем. Підійшов до вікна, з якого видно було цвинтар, пошукав поглядом могилу своєї першої дружини, яка губилася в сірості пам’ятників. Із цим краєвидом Ескіме проводив у товаристві мерців цілі дні й ночі. Усе це було гидко…
Кинув оком у шафу, побачив металеві скриньки з паперами. Усе було дбайливо розсортоване по теках. Він знайшов документи на житло. Як і слід було сподіватися, Давид справді мав у власності шале на озері Нуар.
— Візьмися й до паперів! — гукнув він.— Детально переглянь усе. Нам потрібен той клятий рукопис. Я спускаюся.
Він зустрів працівника похоронної контори внизу біля сходів. Фахівця з бальзамування мерців звали Дені Юрон, йому було під шістдесят. Працював у Ескіме понад двадцять п’ять років і досі не міг оговтатися від раптової смерті свого молодого начальника.
— Це так несподівано! — сказав той, застромивши руки до кишень.— Учора він був тут, а сьогодні вже кінець. Чому він таке вчинив?
— Слідство з’ясує. Ви знаєте, що Давид мав шале біля дамби?
Юрон повагався, щоб дати лад своїм думкам, і нарешті відповів.
— Так, знав, Давид успадкував його від батька, а той — від свого батька. Дід допомагав зводити, здається, гідроелектростанцію. Давид із практичних міркувань мешкав над похоронною конторою, але, гадаю, полюбляв час від часу бувати в тій хатині. Ніколи не подумав би, що він…
— А батько, Клод, тут мешкав чи в шале?
— Він завжди мешкав тут. Волів здавати шале в оренду туристам, які полюбляли відлюдні місцини. Треба визнати, на озері Нуар гарно. Та й ці оборудки приносили йому чимало грошенят.
— Він здавав шале через агенцію нерухомості?
— Яку ще агенцію? Де ви бачили тут бодай одну таку контору? Ні, шукав клієнтів сам. Із цим проблем ніколи не було. Він розклеював оголошення в булочній та інших крамницях, зі світлинами і номером телефону.
Ідентифікувати орендарів шале 2007 року не було ніякої можливості, та Поль дедалі чіткіше уявляв сценарій, за яким усе розгорталося. Чоловік, у якого були стосунки з Жулі, винайняв шале в Давидового батька. Може, він до того мешкав у готелі «Бескид», поки знайшов комфортабельніше житло, натрапивши на оголошення. Покинув заклад Ромуальда Таншона і облаштувався нагорі, запросивши Жулі потай відвідувати його.