— Знаю, це було давненько, але якщо згадати літо 2007 року, перед зникненням Жулі Москато… вам відомо, чи хатина була заселена? Може, там жив художник чи письменник?
Здається, Дені Юрон і не намагався щось згадувати. Він просто знизав плечима.
— Нічогісінько про це не знаю. Хоч що там було, про письменника я ніколи не чув. Чому ви питаєте? Це має стосунок до Давида?
— Розслідування змушує нас вивчати всі сліди. Ми повинні впевнитися, чи не стоїть ще щось за тим, що видається самогубством, розумієте?
Юрон кивнув, і Поль подумав, що він міг би зробити пречудову кар’єру актора.
— Я хотів би поглянути на залу для підготовки трупів.
Дені Юрон попрямував у коридор, ліворуч від сходів. Відчинив двері, ввімкнув світло і спустився вниз трьома сходинками. Вони пройшли підвалом, де висіли комбінезони, маски і головні убори. Поль помітив одяг і згорнуті простирала блакитного кольору, що лежали в шафі.
— Попрошу вас надіти бахіли,— сказав Юрон, простягаючи йому пару.— Тіл зараз немає, але це питання гігієни.
Він швиденько надів бахіли, спершу стоячи на одній нозі, потім на другій і зберігаючи пречудову рівновагу, а Поль задля цього мусив сісти на табурет.
— Скільки людей тут працює?
— П’ятеро, але бальзамувальників тільки два — Давид і я. Він власник справи, але паперова робота і комерція йому не до шмиги. Він, як кажуть, воліє працювати в полі.
— То він часто опоряджав трупи?
— Це залежить від того, що ви маєте на увазі під словом «часто», ми ж не в Чикаго. Два чи три в найкращі тижні. Рештою опікувався я.
Поль підвівся з гримасою на обличчі, впершись долонями в хворе коліно. У залі без вікон температура не перевищувала десять градусів, стеля тут була низька, з яскравими лампами, що посилювало враження, ніби це якась клініка. Була вона площею чотирнадцять квадратних метрів, у ній містилося все необхідне для консервації тіл. Велика мийка, злив, система вентиляції, автоклав для стерилізації знаряддя, засоби дренажу. Усе було чисте, стерилізоване. Поль помітив дві витягнуті шухляди холодильника, вони були порожні. Підійшов до столу з неокисної сталі, розташованого посередині. Подумав, стоячи непорушно, потім обернувся до співрозмовника.
— Як заносять сюди тіла?
— Через гараж, якраз коло того місця, де ви ввійшли. Там є доступ у коридор, де стоїть візок, щоб полегшити транспортування. Після опорядження їх переносять до зали для прощання, щоб там могла зібратися рідня.
— Тіла можуть залишатися тут на ніч?
— Так. Коли вони надходять пізно або вихідними, їх кладуть у ті дві холодильні камери і зазвичай беруться до них наступного дня.
Поль пробіг пальцями по холодному металу, оглянув кути, потім підійшов до холодильних камер, температуру в яких контролювали термостатом. Трупний сопух був тут дужчий, ніж деінде.
— Прошу бути зі мною відвертим. Чи не здавалося вам, що декотрі аспекти поведінки вашого господаря могли свідчити про його тягу до мерців?
— Тягу? Що ви маєте на увазі?
— Він міг фотографувати небіжчиків? Або торкатися їх інакше, ніж того потребували фахові обов’язки? Робив він таке, що вам ставало ніяково?
Юронове обличчя побуряковіло від гніву.
— Ви що, вважаєте нас збоченцями? Звичайно, ні, тут ніколи такого не було! Давид був фахівцем, причому дуже дбайливим. Не можна виконувати цю роботу, якщо не шануєш небіжчиків.
Поль страшенно розлютив його, але він тут був не для того, щоб розводити церемонії. Він відкрив фотогалерею у своєму телефоні й простягнув його бальзамувальникові.
— Я ставлю вам ці запитання не просто так. У повітці коло Давидового шале ми виявили оці світлини. Вони були видрукувані й старанно розміщені в альбомі. Їх було там із тридцять. Мені хочеться, щоб ви глянули на них.
Юрон надів окуляри, що висіли у нього на шиї на темному шнурку. Його вії майже зникли за грубою оправою, коли примружив очі. Він підніс телефон до очей.
— А нехай йому…
— Як ви гадаєте, ця зала могла служити тлом для того, що ви побачили?
— Важко сказати. У нас є така тканина, як і у всіх залах для бальзамування і в моргах. Стіл погано видно. Крім основного зображення, усе невиразне. Не можу вам сказати… Але, на бога, що це все означає?
Поль став коло нього.
— Можливо, Давид робив мізансцени, коли був сам, наприклад, уночі. Зі свого помешкання міг тихенько спуститися сюди, ніхто його, звісно, не застав би. У нього були всі можливості.