— Бачу, в тебе клопоти,— сказала вона, ставляючи на стіл дві миски.
— Усе гаразд, мам. Проблеми з пам’яттю. Але все повинно владнатися, кажуть лікарі.
Він з’їв суп, жадібно змаламурив мазанки з маслом. Від тієї їжі всередині потепліло, і йому стало легше. Трохи погомонів з матір’ю, адже не міг знову поїхати звідси, мов злодій, та й незмірної втіхи завдавало йому складання цеглинок минулого і відновлення стіни своєї пам’яті. Зрештою йому так потрібно було, щоб хтось міг розповідати йому про нього.
Мати розповідала. Ще до Лілля він винайняв будинок на околиці Арраса, неподалік звідси. Це він улаштував її в цьому притулку і взяв на себе частину видатків — перекази автоматично надходили з його рахунку. Помінявши чимало професій, він улаштувався в будівельній фірмі, попрацював там рік і без попередження перебрався до столиці Фландрії.
Вона ж таки підтвердила йому те, що вже казала по телефону: відколи він покинув свою роботу і жив у Ліллі, вона його майже не бачила, хіба що тоді, коли він привіз до неї сейф. Тоді вона помітила, що він змінився зовні й почав нервуватися.
Після обіду вона провела його до кімнати і показала на шафу.
— Ось тут він, твій сейф. Такий тяжкий, що ти не міг занести його і попросив допомоги в сусідового сина.
Габрієль відчинив двері. Сейф заввишки п’ятдесят сантиметрів був прикручений до підлоги шурупами, залитими бетоном. Його неможливо було вкрасти.
Він став навколішки і зняв шнурок із шиї. Коли стало зрозуміло, що ключ пречудово підходить, усередині в нього усе похололо. Чутно було, як позаду хрипко дихає мати. Їй теж хотілося знати.
Усередині було два пакети. Велике непрозоре упакування, розташоване по діагоналі, щоб поміститися в сейфі, вочевидь містило картину або рамку. Він поклав його на ліжко, не розгортаючи, бо спершу взявся до другого пакета, конверта класичного формату з крафтового паперу. Коли він дістав звідти свій паспорт, посвідку особи, банківську картку і права на ім’я Габрієля Москато, йому полегшало: нарешті він став самим собою.
Відкрив іще один пакет, що був разом із його документами — і дістав чотири аркуші, скріплені по два. Ті, що були зверху, містили малюнки із числами і складні тексти. Його рукою було написано:
Профіль ДНК Матильди Лурмель, надісланий Соленною 30.08.2020 року.
Профіль ДНК Жулі, надісланий Соленною 30.08.2020 року.
— Що це таке? — запитала мати.
Поринувши в думки, Габрієль не відразу відповів.
— Нічого, технічні дані, які надіслала мені одна колега із Сагаса три місяці тому.
Він узяв нижні аркуші. Емоції змусили його опуститися на ліжко. Ішлося знову про малюнки і профілі ДНК, але походили вони з іншого джерела. На кожному аркуші він знову занотував:
Профіль ДНК 1, надісланий приватною лабораторією через інтернет, на основі зразків крові 24.08 2020 року.
Профіль ДНК 2, надісланий приватною лабораторією через інтернет, на основі зразків крові 24.08 2020 року.
Побачивши те, він був приголомшений. Зразки крові цілковито відповідали файлу, який мала поліція.
Словом, за кілька днів до того, як він отримав профіль ДНК від Соленни Пелтьє, йому надійшли дані від приватної лабораторії про зразки крові його дочки і Матильди Лурмель.
49
Поль раптово вимкнув фари і вийшов із автомобіля. Сонце вже сіло, і довкола хатини Давида Ескіме була обстановка, варта фільму жахів. Останні відблиски білого дня сховалися за верхівками сосон. Контури гір обернулися довкола визубнями, що наче стирчали у щелепі якогось чудовиська, що виринуло з безодні. Озеро в долині скидалося на холодне око рептилії, яка завмерла перед стрибком.