Тоді настала пора теорій, зіткнення ідей, що мали на меті розв’язати головоломку, яку запропонував мій батько. Тижнями кипіли мізки розумних людей у паризьких кабінетах. Під час кожного зібрання сиділи ми довкола столу і читали та перечитували рукопис, вивчали кожну сторінку, намагаючись збагнути, чому Калеб підкреслив паліндроми, чому в цій книжці так відчувалася його нав’язлива тяга до цифр.
У ці миті нерозуміння і сумнівів ми сердито дивилися один на одного. Довго сушили собі мізки над вступною фразою, отим «передовсім одне слово: ксифофор». Чому ця фраза? Яке її реальне значення? Повірте, нема сьогодні жодного співробітника видавництва, який не знав би, що ксифофор — це маленька тропічна рибина, яка дістала назву через форму хвостового плавника у вигляді шпаги чи меча. Ось і ви поповнили ваші знання, еге ж?
Потім Евеліна, яка знала мого батька вже понад тридцять років, знайшла розгадку.
РОЗГАДКА.
Вона врешті знайшла ключ, визначила невблаганний механізм химерного розуму мого батька. Якщо добре подумати, цей кінець був цілком очевидним підсумком, і всі елементи постали перед нашими очима від перших (і останніх) слів. Але очевидне, хоч воно й опинилося у добрих руках, інколи ще важче збагнути, в тім і полягає геній Калеба Траскмана.
Лишилося тільки написати цей кінець, і всі погляди звернулися до мене. Немає в мене батькового таланту, але, як гідний спадкоємець, я таки опублікував кілька років тому два непретензійні детективи. Тож наприкінці роману ви знайдете приписку, де я вказую, коли взявся за перо. Помітите також, що упродовж усієї інтриги лишилися підкреслені слова та інші важливі елементи. Ви тримаєте в руках те, що опинилося у мене минулого літа.