Існує кілька пунктів, яких не змогли ми розв’язати у написанні цього фіналу або ж просто уявити. Нелегко збагнути, куди ж достеменно прямував мій батько і як збирався розплутати цю історію. Завдяки прогалинам, яких не дав змоги заповнити оригінал, довелося робити вибір, ухвалювати рішення, які, можливо, не збігались би з рішеннями автора. Щоб оцінити складність завдання, уявіть Джоконду без обличчя — і вам пропонують написати це обличчя… Так чи так, сподіваюся, моя версія фіналу відповідатиме вашим очікуванням, адже я все зробив для цього.
І щоб до кінця вшанувати працю Калеба, до останнього слова підтримати дух цієї книжки, потрібна була така розв’язка, яку ви тут знайдете. Якщо будете уважні під час читання, тут неодмінно знайдеться відповідь на ті запитання, які ви поставите.
Ага, ще одне. Гадаю, найбільш запопадливі Калебові читачі будуть і найбільшими скептиками у тім, що стосується природи цього прологу. Вгадую їхні міркування: ці слова пише власноруч Калеб Траскман, він цілком здатний таке утнути. Пролог — частина історії, і це передбачає, що Калеб, змінивши стиль письма, написав і кінець роману. Що ж, це ваше право, і я ніколи не зможу довести протилежного. Та, зрештою, це і не суттєве. Роман — це гра ілюзій, і тут усе заразом і правдиве, й облудне, й історія починає існувати лиш тієї миті, коли ви її читаєте.
Ця книжка, яку ви збираєтеся почати (або уже і скінчили) зветься «Незавершений рукопис». Це була моя ідея, і з нею погодилося все видавництво. Альтернативи не було.
54
Натиснувши кнопку домофона напроти прізвища «Волтер Гаффін», Поль одразу ж почвалав своєю хворою ногою на третій поверх. Дім виявився не дуже привітним, на сходовому майданчику не горіло світло. Коли він переступив поріг помешкання, Габрієль із труднощами замкнув двері — найближчим часом треба було викликати слюсаря. Його колишній колега стояв у передпокої, тримаючи під пахвою роман Калеба Траскмана. Він був у джинсах, а свій светр із погонами поміняв на вовняну куртку з блискавкою.