Поль ляснув долонею по книжці, наче закарбував свої слова.
— Але вигадка цього роману — наша дійсність. Цілком очевидно: згідно з тим, що відомо нам про цю історію, Траскман змальовує тут свою особистість, своїх демонів, своє замилування злочином. Змальовує сцени з хірургічною точністю, наче він сам там був. Пам’ятаєш ксифопага з двома головами у записнику Жулі? Той виродок — це він. Той, хто, прикриваючись певною формою нормальності, коїть зло. І руки наклав він на себе не через смерть своєї дружини чи тому, що перебував у стані депресії, а…
— …через те, що вчинив у реальному світі.
Поль кивнув і поринув у нотатки.
— Згадується тут і безсмертна партія Каспарова. Вона посідає чільне місце в історії і переслідує винуватця. Не слід забувати і про початок роману, де фігурує сірий «форд» із фальшивими номерами, у якому виявили тіло. Як той «форд», яким скористалися для викрадення Жулі.
Габрієль теж помітив ці деталі. Хіба ж могло бути інакше? Історія «Незавершеного рукопису» проросла в самісіньку його істоту. Тим більше, крім того, що розповідав Поль, один із головних героїв утратив пам’ять, як і він.
Незважаючи на Габрієлеве мовчання, колишній колега вів далі:
— Проте сама по собі історія — не про твою доньку, розслідування нітрохи не схоже на наше, оскільки в романі вони розслідують убивство біля Гренобля. Як по правді, оповідь просто відповідає механіці цього жанру: викрадення, вбивство, тривожне очікування. Із цими елементами, себто із суттю роману, важко буде на сто відсотків довести Траскманову провину. Зрештою, будь-хто може простежити справу про зникнення Жулі, такого вона розголосу набула, і сказати, що роман був написаний на основі цієї справи. Але нас стосується і форма…
Він розгорнув свій примірник, де були закладки на багатьох сторінках.
— «Resasser», «Laval», «Noyon», «Abba», «Xanax»… Усі ці паліндроми були написані на стінах гідроелектростанції і підкреслені в книжці. Син автора у передмові зазначає, що не знає, чому батько надавав такого значення цим словам. Але чи не грається він мистецтвом ілюзії, магії, досконалості? «Ось я показую вам щось, але ви його не бачите». Якщо уважно поглянути на ці паліндроми, то Калеб Траскман показує пальцем на Сагас — іще один паліндром. Звичайно, цього не можна помітити, і тільки в сукупності можна збагнути кожну частину. Траскман був великим стратегом, він прагнув створити зашифровану сповідь, що майже не підлягала розгадці. Із цією метою він використав цілу купу хитрощів, зібравши які й витлумачивши, можна дійти до певної форми правди: він — автор злочину, в якому не може зізнатися.
— Як і з іменами декотрих своїх героїв.
Поль піднесено кивнув.
— Ти теж помітив? «Жуліан Морган», «Жудіт Модеруа»… Дві перші літери — Жу і Мо — відсилають до Жулі Москато. І такими деталями наповнена вся книжка. Номер украденого автомобіля: YU-202-MO. Та й оця незрозуміла фраза на початку роману: «Передовсім одне слово: ксифофор». Ти помітив?
Габрієль кивнув.
— Позавчора я знайшов це слово в словнику, коли шукав значення слова «ксифопаг»,— пояснив Поль.— «Ксифопаг» — це слово, що передує слову «ксифофор». Передовсім одне слово: «ксифофор» відсилає нас до «ксифопаг» — подвійного чудовиська, намальованого в записнику Жулі. Одне з радісною личиною, друге винятково страшне.
— Символ,— прокоментував Габрієль.— Існує одна частина, яку бачать усі, і друга, згубна.
— Атож. І Калеб Траскман навіть цитує ксифопага у своїй розв’язці. Це означає, що він важливий для нього. Письменник грається цією амбівалентністю в книжці. Певним чином він приховав свій злочин у «Незавершеному рукописі», показує його всім, але ніхто не бачить. І це, боже милий, так нахабно зроблено! Ось що я гадаю: Калеб Траскман анонімно поселився в хатині Ескіме влітку 2007 року, щоб написати або вигадати роман, «Сенонес», який він опублікував за рік. Сенонес — вигадана назва, у всьому ідентична Сагасові. Спершу він жив у готелі «Бескид», де познайомився із Жулі, потім перебрався до озера Нуар. Там він продовжував таємні стосунки з твоєю дочкою. У них були інтелектуальні й заразом фізичні стосунки, які недобре скінчилися. Може, в нападі божевілля Траскман хотів забрати Жулі, а вона відмовилася… Ось він удома, і йому дошкуляють демони. Він не може її забути, вона — його нав’язлива ідея, він хоче бачити її коло себе, прагне, щоб вона йому належала.