— Де… де ви знайшли ці сторінки?
— У Сагасі, в хатині на горі, де мешкав ваш батько. Вони були в чоловіка, який знав про його таємний зв’язок і про причетність до викрадення Жулі Москато. Хотів надіслати нам сторінки, що завершували роман. Як бачите, він пообводив літери, які вкупі становили фразу: «Ця книга відповість на всі ваші запитання».
Він показав йому копії інших повідомлень Давида Ескіме.
— Уже три роки цей чоловік надсилав нам анонімні листи, у яких заявляв, ніби знає, що сталося… Оце перед вами сторінки з детективних романів, із яких узято фрази, що мали на меті привести до одного чоловіка,— Калеба Траскмана.
Син уже не міг приховати своїх емоцій. Його руки так тремтіли, що трусилися аркуші, які він тримав у руках. Він поклав їх на стіл, утупившись кудись удалину. Він ледве опустився на стілець, потім глянув на Поля, мов недужий, що виринув із амнезії.
— Зараз прийду…
Схопився на ноги і зник у коридорі. Поль скористався тим, щоб роззирнутися довкруги. Жодної родинної світлини. І мінімалістичне опорядження, що зводилося до книжок його батька, якого він a priori не дуже любив. За хвилю Жан-Люк Траскман з’явився, теж тримаючи в руці теку. Простягнув її Полеві й знову сів напроти нього.
— Ну ж бо, відкрийте.
Поль відкрив картонну палітурку і побачив кілька конвертів, адресованих славетному письменникові. Він узяв перший і дістав лист.
Враження, наче від повторення того самого фільму.
У полум’ї його погляду — вирвані з роману сторінки. Літери, обведені синім чорнилом.
Калеб Траскман теж отримував анонімні листи.
57
Їдучи під мелодію з приймача і новини, що їхнього змісту він здебільшого не сприймав, Габрієль поволі поринав у ніч на нескінченних бельгійських автострадах, прямих і монотонних, які розтинали поля і наводили нудьгу. Згідно з даними інтернета крамниця «У Якоба» відчинялася о 14:00 і зачинялася о 23:00 щодня, крім неділі.
З регулярністю метронома оранжеві ореоли окреслювали контури металургійних підприємств, які він минав, димарів, що випльовували біле і зелене полум’я. Габрієль знав: його пошук приведе в Тартар — найглибше місце Пекла. Повертаючись до Бельгії, він занурювався у своє розрізнене минуле.
До столиці він підкотив приблизно о двадцятій годині під насупленим небом. Затримавшись у кількох заторах на Окружній, за пів години він рушив у напрямку Північного кварталу, проїхав уздовж залізниці, що лежала між високими вежами і готелями із широкими дзеркальними вікнами. Людей багато не видно було, останні потяги з провінції вже висадили своїх утомлених пасажирів. Тепер попід бетонними мурами вокзалу видніли тільки похмурі постаті. Немов ті хижі упирі на полюванні, нічний люд відвойовував свою територію.
Габрієль нітрохи не пам’ятав про те, як приїжджав сюди, як вів пошуки. Бельгійська земля була йому так само чужа, як і місячна поверхня. Припаркувався біля станції таксі й вийшов, надівши куртку.
Холодний північний вітер віяв між сталево-сірими будинками і гойдав електричні кабелі. Квартал не мав нічого привабливого, як завжди буває біля великих вокзалів. За сто метрів, простуючи за вказівками свого телефону, він звернув на вулицю Ершо. Тут відчувався дух сексу і запах готівки, яку передавали з рук до рук. Поволі котилися автомобілі, осяваючи пішоходів світлом своїх фар, зупинялися перед силуетами на високих підборах. Мінімум слів, грюкання дверей, гуркіт мотора, що губився у нічній темряві з обіцянням попестити диявола.
Не минуло і тридцяти секунд, як його атакувала повія з молочно-білою шкірою і тілом секс-бомби, пропонуючи цілий набір тарифікованих утіх. Їй було насилу двадцять років, вона мала слов’янський акцент і була новітньою рабинею визискувачів бідноти. У її рідній дірі їй розмальовували, яка в неї буде робота, захист її родини, гарне життя в країнах Заходу, навіть шлюб. Але приїхавши сюди, вона опинилися на тротуарі, побита, під грізним наглядом матрон і позбавлена документів.
Трохи далі, у вітринах, осяяних рожевим, зеленим і ясно-блакитним світлом, танцювали голі дівчата. Біси-спокусники, яких можна винайняти на ніч або ж і просто попорати у вогких кімнатах, де рихлі тіла прилипають одне до одного. Якісь чоловіки вешталися потойбіч вулиці із цигарками в зубах або стояли, спершись на стіну чи ховаючись у темних закутах. Звідники, що наглядали за своєю стайнею і дивилися, як він швидко іде, понуривши голову, піщинка в пречудово змащеному механізмі.