«Я відповів вам».
Він дістав з кишені штанів портмоне, а з нього – маленьке кругле дзеркальце розміром з велику монету. Хвилинку помовчавши, заговорив: «Коли почалася війна, я був іще дитиною. Одного разу я знайшов на вулиці розбите дзеркало і взяв собі найбільший осколок. Оце, власне, він і є. Я почав ним бавитися і дуже тішився, що можу за його допомогою посилати сонячні зайчики в такі закапелки, куди ніколи не проникало світло: в глибокі темні діри, щілини і закамарки. Я зберіг це маленьке дзеркальце. А ставши дорослими, зрозумів, що воно для мене ще важливіше, ніж раніше. Завдяки йому я збагнув, що моє життя теж може передавати світло.
Я також – частинка дзеркала, цілісність якого залишається для мене незнаною. І сама по собі, і своїми ділами я можу передавати світло – світло правди, співчуття, розуму, добра, чуйности. Це світло повинно досягати найтемніших куточків людського серця, щоб хоч трохи його змінити. Можливо, це побачать інші й теж захочуть робити щось подібне.
Саме в цьому, на мою думку, полягає сенс життя».
Приклад
- Тату, з чого починається війна? – запитує батька маленький Андрійко, дивлячись телевізійні новини.
- Все починається більш-менш однаково: якщо, наприклад, Англія і Америка виявляють, що в них різні погляди на якийсь предмет …
Тут втручається мама:
- Не говори дитині дурниць. Америка і Англія ніколи не сваряться!
- Це нічого не має до діла. Я тільки наводив приклад.
- Ти завжди робиш плутанину в його голові!
- Краще нехай у ній буде хоч щось, аніж мале б бути порожня!
- Дай спокій … Це нісенітниці!
Їхню сварку перериває Андрійко:
- Дякую, я вже зрозумів!
«Коли татко приходить по мене до садочку, то завжди питає, скільки я мав воєн».
Андрійко, 4 роки
Бамбук
В одному прекрасному саду ріс дивовижний бамбук. Власник маєтку любив його найбільше з усіх дерев.
З кожним роком бамбук ставав усе красивішим і міцнішим. Думка про те, що Пан його любить і пишається ним, додавала йому снаги до росту.
Але одного дня господар підійшов до нього і сказав: «Любий бамбуку, мені дуже потрібна твоя допомога».
Красень-бамбук передчував, що настала довгождана мить, і з радістю відповів: «Пане, я готовий. Роби зі мною все, що бажаєш».
Голос Пана, однак був поважний. «Щоб скористатися тобою, я мушу тебе зрубати».
Бамбук відсахнувся: «Зрубати? Мене? Найкрасивіше дерево у твоєму саду? Благаю, не роби цього. Вчини щось гарне, але прошу тебе, не рубай мене».
«Любий бамбуку, - промовив Пан, - не зможу тобою скористатися. Якщо дозволю, аби ти продовжував рости».
Увесь сад завмер. Запала глибока тиша, і навіть вітер перестав повівати, вражений почутим. Нарешті бамбук схилив свою буйну голову і прошепотів: «Пане, якщо ти не можеш скористатися мною, не рубаючи мене, то роби, як знаєш».
«Любий бамбуку, - вів далі Пан, - мені доведеться не тільки тебе зрубати, але ще й поспилювати гілки і пообривати листя».
«Пане, змилуйся наді мною. Якщо вже губиш мою красу, то залиш мені принаймні гілки і листя».
«Якщо я не зітну їх, то не зможу ними скористатися».
Бамбук знову похилився в прошепотів. «Пане, ріж і обривай».
Господар саду зрубав, обпиляв його гілки, розрізав уздовж стовбур і вийняв із нього серцевину. Потім приніс його до джерела, яке витікало неподалік сухого поля. Господар підвів до джерела один кінець стовбура і спрямував воду до спраглої землі.
Чиста і свіжа вода потекла на поле бамбуковим жолобом. Господар посіяв там рис, а згодом зібрав багатий урожай.
Ось так бамбук, попри те, що сам спочатку мусив бути стятим і знищеним, став благословенням для багатьох.
Коли він був красивим деревом, то жив тільки для себе, захоплюючись власною вродою. І щойно тоді, як його зрубали, - став каналом і почав оживлювати ціле королівство.
Те, що ми називаємо «стражданням», Господь Бог називає «Ти Мені потрібен».