— А, Сіма!.. — закричав Мишко. — Сонечко на небі… Сухо, дивись, — Мишко показав на велику підсохлу лисину. — Ну, що скажеш?
— Може, подушку принести? — в’їдливо спитав Толик.
Діти сміялися, навперебій пропонували свої послуги: килими, доріжки і навіть солому, щоб Сімі не було твердо. Сіма постояв-постояв, а потім рушив до хлоп’ят. Розмови одразу ж припинилися.
— Давай, — просто сказав Сіма.
Мишко підвівся, витер мокрі руки об штани, скинув пальто.
— До першої крові чи на всю силу?
— На всю силу, — не зовсім голосно, але дуже рішуче відповів Сіма. Це означало, що він згоден битися до кінця, поки зводяться руки, поки пальці стискаються в кулак. Тут уже не має значення, чи тече в тебе з носа кров, чи ні. Переможеним вважається той, хто скаже: «Досить, здаюся…»
Діти поставали колом. Сіма почепив свій портфель на один гвіздок з Мишковою сумкою, зняв пальто, зав’язав тугіше шарф на шиї.
Толик шльопнув себе трохи нижче спини і сказав: «Бем-м-м!.. Гонг!»
Мишко звів кулаки до грудей, застрибав навколо Сіми. Сіма теж виставив кулаки, але з усього було видно, що битися він не вміє. Як тільки Мишко наблизився, він викинув руку вперед, намагаючись дістати Мишкові груди, і в ту ж мить одержав удар по вуху.
Діти гадали, що Сіма зареве, побіжить жалітися, але хлопчак міцно стулив губи і замахав руками, ніби вітряк. Він наступав. Місив кулаками повітря. Іноді його удари досягали Мишка, але той підставляв під них лікті.
Сіма одержав ще одного ляпаса. І такого, що не втримався і сів на асфальті.
— Ну, може, годі? — спитав Мишко миролюбно.
Сіма закрутив головою, підвівся і знову замолотив руками.
Глядачі під час бійки дуже хвилюються. Вони підстрибують, махають руками і гадають, що саме цим допомагають своєму приятелеві.
— Мишку, та що з тобою сьогодні!.. Мишку, дай!
— Мишку-у-у… Ну!
— Сімо, це тобі не підлизуватися… Мишку-у! — Лише один з хлопчаків раптом крикнув:
— Сімо, тримайся!.. Сімо, дай! — Це кричав Кешка. — Та чого ж ти руками махаєш? Ти бий…
Мишко нападав без особливого запалу. Деякі глядачі ладні були заприсягтися, що Мишко жалів Сіму. Проте після Кещиного вигуку Мишко озлився і заходився молотити. Сіма зігнувся і тільки зрідка виставляв руку, щоб відштовхнути противника.
— Атас! — раптом вигукнув Толик і перший кинувся в підворіття. До стосу дров поквапливо йшла Людмилчина мати.
Трохи осторонь дріботіла Людмилка. Помітивши, що хлоп’ята розбігаються, Людмилчина мати прискорила ходу.
— Ось я вам, хулігани!..
Мишко схопив своє пальто і шмигнув у підворіття, де вже зникли усі глядачі. Тільки Кешка не встиг. Він притаївся за дровами.
А Сіма нічого не бачив і не чув. Він, як і раніше, стояв зігнувшись, очманілий від ударів. Оскільки Мишкові кулаки перестали раптом дубасити його, він, очевидно, вирішив, що противник утомився, і сам перейшов у наступ. Перший його удар прийшовся у бік Людмилчиній матері, другий — у живіт.
— Ти що робиш? — заверещала вона. — Людочко, тебе цей хуліган у калюжу пхнув?
— Ні-і,— заскиглила Людмилка. — Це Сіма, вони його били. А пхнув Мишко. Він у підворіття втік.
Сіма підвів голову, розгублено оглянувся.
— За що вони тебе били, хлопчику? — спитала Людмилчина мати.
— А вони мене й не били зовсім, — похмуро відповів Сіма.
— Але ж я сама бачила, як хулігани…
— Це був поєдинок. А вони зовсім не хулігани. — Сіма надів пальто, зняв з гвіздка свій портфель і пішов було геть.
Та в цю мить Людмилчина мати запитала:
— А це чия сумка?
— Мишкова! — вигукнула Людмилка. — Треба її забрати. Мишко тоді сам прийде.
Тоді Кешка вискочив із-за дров, схопив сумку і побіг до парадного.
— Біжи за мною! — крикнув він Сімі.
— Цей Кешка — Мишків приятель. Хуліган!.. — заревла Людмилка.
У парадному хлопчаки віддихалися, сіли на східець.
— Мену звуть Кешкою. Тобі не дуже боляче?..
— Ні, не дуже.
Вони ще трохи посиділи, послухали, як Людмилчина мати нахваляється піти у Мишкову школу, до Мишкових батьків і навіть у міліцію, у відділ боротьби з бездоглядністю.
— Ти цей альбом своїй учительці хотів подарувати? — спитав раптом Кешка.
Сіма відвернувся.
— Ні, Марії Олексіївні. Вона вже на пенсії давно. Коли я захворів, вона дізналася і прийшла. Два місяці зі мною працювала… безкоштовно. Я для неї спеціально цей альбом малював.
Кешка свиснув. А ввечері він прийшов до Мишка.
— Мишку, віддай Сімі альбом. Це коли він хворів, так Марія Олексіївна з ним працювала… безкоштовно…