— Віднині це твій дім, — сказав він. — Спи, Сніжок, — і засунув коробку із щуром під мамине ліжко. Його постіль була на отоманці.
Вранці Кешка проснувся перший: мама ще спала. Кешка одразу ж поліз дивитися Сніжка. В коробці його не було. Тоді Кешка заліз далі під ліжко, — може, Сніжок заховався там серед старих іграшок. Але щура не було видно… Кешка виліз назад, намагаючись не шуміти, щоб не розбудити маму, і раптом побачив Сніжка. Він сидів у мами на грудях стовпчиком— умивався. Кешка так і завмер.
Неприємність може статися в будь-яку пору дня, але найгірше, коли вона станеться вранці,— вважай, що весь день зіпсовано.
Кешка сидів біля ліжка ні живий ні мертвий. А мама розплющила очі, моргнула, потім міцно зажмурилась і потрясла головою. Щур, як і досі, старанно вилизував шерстку і добродушно поглядав на маму червоним, як вогник, оком.
— Кешко, що це значить? — спитала мама пошепки.
— Нічого… Це Сніжок…
Мама взяла щура двома пальцями за загривок і кинула його на синову постіль.
— Дуже дотепно, — сказала мама сухо, потім устала, накинула халат і заходилася поправляти біля дзеркала своє пушисте волосся. Кешка побачив, як мама непомітно намочила пальці одеколоном і витерла їх об халат.
— Сьогодні ти щура приніс, а завтра притаскаєш жабу…
— Я його ще вчора приніс, коли ти в кіно була… А жаби взимку не водяться.
Сніжок тим часом перебрався з Кещиної постелі на стіледь, із стільця по скатерті на стіл і почав викочувати з великої фарфорової тарілки червонобоке яблуко.
— Зараз же зніми його зі столу! — крикнула мама, скривилась і додала: — Якби не цей жахливий хвіст!..
Ранком мама завжди дуже квапилась: запізнюватися на роботу не можна. Нашвидкуруч снідала, а іноді навіть не встигала прибрати постіль — це був обов’язок Кешки. Сьогодні мама, як звичайно, сіла за стіл, не дожидаючись сина. Тільки-но піднесла сосиску до рота, як стиха охнула… Впустила виделку. У неї на плечі сидів Сніжок і поводив своєю лукавою мордочкою. Мама стряхнула його, підвелася із-за столу і сказала крижаним голосом:
— Щоб сьогодні ж не було щура!
— Ма… — почав було Кешка.
— Ніяких «ма»… — Мама пішла, нагадавши від дверей — Чув, що я тобі сказала?..
У напіввідчинені двері тягнуло холодком з коридора. Вкрай засмучений, Кешка прибрав постелі, потім пішов у кухню намочити віник. Там він застав таку картину. Посеред кухні, на табуретці, стояла сусідка тітка Люся в довгому халаті і розгублено шепотіла:
— Не лізь на мене… Чуєш, не лізь!.. — А по її халату спокійно спинався вгору Сніжок.
Тітка Люся, мабуть, не подобалася йому. Варто було халатові ледь ворухнутися, як Сніжок підводив гостру мордочку і починав фиркати.
— Ще й фиркає! — боязко обурювалась тітка Люся. — Кому я кажу?.. Не лізь!.. — Але Сніжок не звертав на протести ніякої уваги. Тітка Люся безпорадно закочувала очі, трясла в повітрі повними білими руками. Побачивши Кешку, вона скривила поблідлі губи. — Кешко, зніми з мене оце… Знепритомнію, упаду!..
Кешка злякався: падати з табуретки все-таки високо. Він підбіг до тітки Люсі, зняв Сніжка і сунув його собі під майку.
— Що ти робиш? — сплеснула руками тітка Люся. — Негайно викинь його на смітник!..
Але Кешка поніс Сніжка у свою кімнату.
— Сніжок ти мій, не люблять тебе тут, — сумно шепотів він. — І назад тебе віддати не можна: адже ти — подарунок.
Сніжок сидів на подушці і передньою лапкою чухав за вухом, — мабуть, теж думав, що робити в такому випадку.
Кешка замів підлогу, посадив Сніжка за пазуху і поніс сміття у відро. Біля дверей кухні стояла тітка Люся із шваброю в руках. Вона просунула голову в кухню і лагідно кликала:
— Щуру, щуру, щуру… Іди сюди, маленький.
— Його звуть Сніжок, — похмуро сказав Кешка.
Тітка Люся зніяковіла.
— Подумаєш, принц, — пробурчала вона.
Потім прийшов знайомий тітки Люсі, дядько Боря. Вони завжди разом ходили на роботу. Дядько Боря суворо подивився на Кешку і сказав:
— Кешко, я завжди вважав, що ти серйозна людина, а ти із щурами возишся… Ганьба!
— Що він вам заподіяв? — не витримав Кешка. — Чого ви його ненавидите?
Дядько Боря поправив окуляри, підвів плечі:
— Як то чого?.. Він же щур…
Цього Кешка не зрозумів. Він притиснув Сніжка до свого бока і мовчки пішов у ванну вмиватися. Поки він умивався, Сніжок шмигав у нього під ногами, залазив під тази, під ванну. Та коли Кешка витерся рушником і почав кликати Сніжка, він не вибіг до нього. Кешка обшукав усю ванну. «Сніжок, Сніжок!» — звав він його і на кухні, і в коридорі — щур не з’являвся.