І багато-багато разів траплялось за тисячолітнє існування монастиря святого Юста, що чудеса, котрі творилися над його кістками, приборкували народ, який збунтувався, і той терпляче сотні років покладався на молитви і «заступництво перед богом» святого Юста. І народ дуже палко молився і ніс до мощей святого свої копійки, які ще не перейшли з його кишені до поміщика або в монастирську казну. А тут же, біля мощей, поряд з цими селянами, стояв і щиро молився тому ж святому і барон, у якого виникла з селянами незлагода. Молився, дякуючи святому за те, що той звільнив його від втрат і збитків, які, чого доброго, могли б статися. І молився «святим мощам», цілком усвідомлюючи, що «святий Юст» розуміє його правоту і неправоту ворогів. І, зберігшн свої тисячі, барон жертвував на користь монастиря дещо і з свого боку… а іноді, при нагоді, навіть захищав святу обитель зі зброєю в руках. І це для монастиря було дуже важливо і потрібно, тому що і в нього траплялись в ті часи нерідко суперечки з селянами з-за землі і проти них не завжди допомагали навіть чудеса мощей Юста.
Така правдива історія монастиря святого Юста, який виріс, прославився і розбагатів завдяки «чудесам» свого «святого».
ІСТОРІЯ «СВЯТОГО ДЗЬОБА»
А ось іще надзвичайна історія кількох чудес, завдяки яким зростало і багатство, і могутність, і вплив на державну владу кількох монастирів.
У Нормандії (Франція) на березі моря є один дуже старовинний монастир, який зветься абатством Святого Дзьоба. Ось яку дуже стародавню легенду розповідали про нього монахи і записали її, зрозуміло, в книги.
«Коли Никодим зняв спасителя з хреста, — розповідає легенда, — він зібрав кілька крапель його крові в палець рукавички і з допомогою її зробив потім великі чудеса. Зазнаючи в своїй країні гоніння від іудеїв за те, що був послідовником Христа, Никодим мусив рятуватися, кінець кінцем, від них утечею. І ось що він придумав зробити, — твердять монахи, — щоб урятувати кров Христа. Він описав на пергаменті всі чудеса і всю історію цієї святині, потім поклав кров разом з пергаментом у великий пташиний дзьоб, зав’язав його якнайкраще і кинув у море на милість божу. Трапилося так, — сказано в монашеському оповіданні, — що тисячу або тисячу двісті років по тому цей святий дзьоб, який проплавав по всіх морях Сходу і Заходу, прибився, нарешті, до Нормандії. Тут його викинуло в прибережні кущі. В цих самих місцях і в той самий час нормандський герцог полював на оленя. Раптом олень разом з собаками кудись зник. Герцог кинувся його шукати. І що ж виявилось? Олень стояв у кущах на колінах, а собаки поруч нього, зовсім спокійні і теж на колінах. Це видовище надзвичайно розчулило доброго герцога. Він побачив святий дзьоб і зрозумів, у чому справа. Герцог наказав негайно розчистити те місце, де знайшов дзьоб, і заснував тут абатство, яке і досі зветься абатством Святого Дзьоба».
«Воно володіє такими багатствами, — розповідає літопис, — і такими маєтками, що один дзьоб, очевидно, годує дуже багато животів». Кажуть, що це справжнє чудо, але дзьоб робить і безліч інших чудес… Він не тільки збагатив монахів, але робив дуже багато різних послуг нормандським герцогам, а також французьким королям…
ІСТОРІЯ ОДИНАДЦЯТИ ТИСЯЧ ДІВ
Але ще дивовижніша історія сталася у великому і дуже старовинному німецькому місті Кельні. В цьому місті досі лежать одинадцять тисяч чудотворних дів. Однак головне чудо полягає не в їх кількості, а в тому, що всі ці діви зовсім не були дівами і навіть не сповідали християнської віри. Історія цих «чудотворних» кісток дуже цікава і повчальна. Ось що розповідає про них церковна легенда, яку монахи, зрозуміло, записали до особливої книги, що теж дає добрий прибуток.
Колись за старих часів у Бретані (Франція) жила принцеса, на ім’я Урсула. Якийсь язичеський король захотів з нею одружитися. А Урсулі було видіння з неба. Бог сказав їй, щоб вона не одружувалася з язичником. Урсула попросила в короля відстрочки, зібрала одинадцять тисяч дів і вирушила з ними у морську подорож. Три роки вони плавали. Коли настав день весілля, тоді, за молитвою Урсули, здійнялася буря, яка перенесла і принцесу, і всіх інших дів на суходіл. Усі вони попливли вгору по річці Рейну і добралися таким чином до міста Кельна, потім пішли звідти в Швейцарію, а звідти пішки до Рима на поклоніння «святому отцю», римському папі. З Рима всі діви повернулися до Кельна тим же шляхом. Але тут напали на них люті полчища дикого народу гуннів і знищили всіх дів.
Так розповідається в моиашеському переказі. Склався цей переказ близько восьмисот років тому, і ось завдяки якій події. В 1123 році поблизу Кельна копали яму і в землі знайшли кілька кістяків. Як згодом встановили, ці кістяки були жіночими. Одразу ж пішла чутка, що це не звичайні, а «чудотворні» кістяки. Негайно ж скористались з цієї чутки місцеві монахи і священики, відслужили молебень, вигнали за допомогою знайдених кісток кількох бісів, зцілили кількох хворих. Про знайдені мощі чутки ще більше поширилися. Мощі почали давати великий прибуток. Минуло після цього тридцять два роки. В 1155 році монахи знайшли на тому ж місці, де і раніше, силу людських кісток. Якщо виявилась чудотворною перша знахідка кісток, то чому ж не могли бути такими й інші знахідки, зроблені на тому ж місці? Цілих дев’ять років монахи під керівництвом двох абатів, досвідчених у «божих справах», доводили до ладу знайдені кістки. Інші монахи і святі отці копалися в старовинних книгах і дошукувалися, що ж це за кістки і чому їх так багато. В одній старовинній книзі знайшли розповідь про принцесу Урсулу і про одинадцять тисяч дів. Ця легенда цілком відповідала такій величезній кількості знайдених кісток. їх привели в належний вигляд і оголосили про них народові.