А за цей час на землі встигли звершитися великі події, сталися важливі зміни. З’явилися нові народи і вимерли старі. Виникли нові держави, розпалися колишні. Загриміла слава стародавньої Еллади (Греції); почалася і щасливо закінчилася смілива боротьба цієї маленької країни з величезною персидською імперією. Розквітли науки, мистецтво. З’явилися нові держави, нові закони. А кам’яний Аменхотеп усе дивився, все мовчав, ніби чекаючи, що ж буде далі.
Загинула і славетна Еллада, яку спочатку перемогли македоняни, а потім і римляни. На її місці піднісся Рим. Із невеликого міста могутність римлян поширилася на всю Італію, на всю Західну Європу, на все Середземне море і навіть далі: Карфаген, Греція, Сірія, Палестина, вся Мала Азія, Єгипет, Ассірія, Вавілон і багато інших країн майже до самого кордону Індії ввійшли до складу римських володінь. Багато з цих царств були молодшими за кам'яного Аменхотеп а. І багато царств встигли з’явитися і зникнути, а Аменхотеп усе жив, усе сидів, як і раніше, і все мовчав, і все дивився своїми кам’яними очима вперед, немов чекаючи, що ж буде далі.
КАМІННЯ ЗАГОВОРИЛО
І раптом збулось велике чудо: кам’яний Аменхотеп заговорив. Ніби настав такий час, коли і каміння заговорило.
Заговорила саме та статуя, що її, як уже згадувалось, було споруджено перед північною стороною будівлі.
У 27 році до нашої ери сильний землетрус сколихнув землю Єгипту; багато храмів було зруйновано, багато статуй упало. Землетрус не помилував і статую Аменхотепа. Ще за кілька сот років до того часу впоперек статуї з’явилася тріщина. Потроху вона збільшувалася і, кінець кінцем, розділила статую на дві частини — верхню і нижню. Під час землетрусу верхня впала вперед, на землю.
Як видно, час зробив своє: перестав існувати кам’яний велетень, свідок слави Аменхотепа III.
Але вийшло саме навпаки: слава його тільки-но починалася…
Через деякий час дивна чутка пронеслася по Єгипту, а потім і по всьому світу. Ось що розповідали: кожного ранку, як тільки сонце хоч трохи зігріє своїм промінням спотворені руїни статуї Аменхотепа, вона стогне протяжно і жалібно, наче людина.
Справді, статуя стогнала… Може, це плакав Аменхотеп. вгадуючи своє зруйноване царство? Може, журився і каявся в жорстокостях, які колись вчинив над своїми ворогами і підлеглими? Чи, може, сумував, спостерігаючи несправедливість і жорстокість, що стільки тисячоліть коїлись навколо нього? Може, обридло йому дивитися на людство, яке поділялось на сильних і слабих, голодних і ситих, заможних і бідних, принижених і гнобителів?.. Чому стогнав Аменхотеп — невідомо, але що він справді стогнав, це було безперечно: його стогін міг чути кожен, хто бажав. Для цього треба було лише прийти до його підніжжя пізньої ночі і чекати там, доки зійде сонце. Аменхотеп стогнав тільки рано на світанку.
ЯК НАРОДЖУЮТЬСЯ І ЗРОСТАЮТЬ ЧУТКИ ПРО ЧУДЕСА
Таке дивне явище привернуло до себе увагу.
Хіба ж це не чудо: простий, звичайний камінь — і раптом стогне людським голосом! І не тільки стогне, а ніби навіть вимовляє якісь слова. Про кам’яного велетня швидко пішли розмови серед людей, що він то стогне, то сміється, то розмовляє і завжди на різні голоси. Говорили також, що він не перед кожною людиною виявляє себе, а лише перед тими, хто йому більш-менш до вподоби. Твердили ще й таке, наче кам’яний Аменхотеп іноді віщує людям їх долю. Розповідали про якісь видіння, знамення, чудеса, які він породжує. Багато про що говорили. І в цих розмовах важко було розібрати і відокремити правду од брехні.
Знайшлося чимало людей, які захотіли самі побачити чудо. Із різних країн у Фіви потяглися мандрівники і справді чули стогін статуї.
Чутки про єгипетську статую, що розмовляє, дійшли до Греції і Риму.