Правду написав той поет!
Дивне співпадання, але разом зі мною полишала місто Б. й моя сусідка з Манастиру. Тільки її становище було жалюгідніше.
Ще вчора увечері, спакувавшись, я лягла в ліжко, та опівночі почула крізь сон чиюсь голосну розмову, тільки не змогла прокинутися.
Раптом почувся такий гуркіт, що я так і скочила з ліжка. В коридорі щось падало, крутилося, качалося, плакали заспані діти, когось наче душили, били, частували ляпасами. Першою моєю думкою було: «Пожежа!» Але ж на пожежі все-таки не б’ються…
Боса й розпатлана, вискочила я в коридор і побачила сцену з бійкою. Здоровезний, мов дев, довговусий офіцер тягав по підлозі мою сусідку і топтав її чобітьми.
— Матусю!.. Тато вбиває нашу матусю!., — кричали діти.
Нещасна жінка після кожного удару чобота, після кожного виляску канчука, який аж гадючився, падала зі стогоном додолу, та щоразу з неймовірною силою схоплювалася й обіймала офіцера за коліна:
— Мій панночку, за наймичку буду, краще помру, краще жертвою стану твоєю, тільки не кидай мене, не розлучайся…
Я була майже гола й кинулася знову в кімнату. Та хоч би й ні, то що я могла зробити?
Прокинулися на першому поверсі, почулися тупотіння ніг, галас.
А в коридорі на стелі вигравало місячне проміння.
На сходах вже лисніла голова Хаджі-калфи. Старий, почувши гамір, запалив лампу й пришкандибав у сорочці до нас.
— Де сором? Ганьба! Чи то можна таке в готелі? — закричав він і хотів був устряти у бійку.
Але офіцер так ударив старого в живіт, що бідолаха опинився вгорі, й, мов якийсь великий м’яч, залетів у прочинені двері моєї кімнати, і бебехнувся крижами на підлогу, тільки ноги задер. Ще добре, що я встигла його трохи підхопити, а то лиса голова мого Хаджі-калфи репнула б, немов гарбуз.
Мене розбудили, я перелякалася з цього жахливого видовища, а тепер ще й це лихо з Хаджі-калфою. Мені стало недобре.
Старий ледь устав, примовляючи:
— О господи! О боже мій! Щоб вони тобі повідпадали!
Але тепер уже я впала… Що мені причинилося? Я зайшлася істеричним реготом, все задихалася, шматувала руками ковдру… Дивно, що ця криза щасливо минула, і я залишилася живою. Мені вже було не до того, що там діється в коридорі. Коли ж я опритомніла, то гамір за дверима вже ущух. Готель знову оповила тиша.
Про все я дізналася вже потім.
Настирливі любощі ханим із Манастиру так остогидли офіцерові, що він врешті вирішив будь-що відіслати її з дітьми назад. Уночі він повідомив, що квитки вже є й уранці треба виїжджати. Але хіба легко було їй розлучитися з чоловіком? Звичайно, вона почала докучливо благати його, і хто знає, які слова та сцени викликали потім цей страшний фінал.
Вже коли минуло якихось дві години і я гадала, що засну, у двері тихенько постукав Хаджі-калфа.
— Ходжаним, послухай-но… В готелі більше немає жінок… Бідна ханим лежить непритомна. Тільки не смійся. Вийди, з любові до ближнього, подивись, що з нею. Я ж не можу, ти ж знаєш, що чоловікам не гоже заходити. Я ще б, може, й увійшов, та, не дай боже, помре, то не обберешся лиха.
Я виглянула в прочинені двері й, побачивши його обличчя, зареготала знову. Хотіла було сказати: «Нічого, виживе», та не змогла.
Хаджі-калфа сердито глипнув на мене, а потім знічено похитав головою.
— Регочеш! Тільки й знаєш, що ги-ги! От уже пуста! Ну ти глянь на неї…
Чи не більше години довелося мені поратися біля нещасної сусідки. Тіло її було в синцях. Вона весь час, зціпивши зуби, пускала очі під лоба й непритомніла. Я почувалася невпевнено, бо уперше в житті доглядала-таку хвору. Хоча варто людині вже почати цю справу, як де все й візьметься.
А вона щоразу мліла не менше, як хвилин на п’ять. Тоді я починала терти їй руки й тіло. її дівчина носила глечиком воду, й ми кропили нещасній чоло. Скрізь ятрилися рани: на лобі, на щоках і на вустах. Кров, змішана з сурмою та рум’янком, стала майже чорною й тоненькими цівками текла по бороді на груди. Але, боже мій, скільки ж рум’янку було на цьому обличчі! Глек знову був порожній, а фарба все ще не змилася.
Коли я прокинулася, в кімнаті навпроти нікого вже не було. Офіцер рано вранці забрав їх фаетоном і повіз. Сусідка хотіла була попрощатися зі мною, та не наважилася’ будити, бо знала, що я не спала через неї цілу ніч. Вона поцілувала мене сонну в очі й попросила Хаджі-калфу, щоб кланявся мені.