Потім жінка, і зокрема дружина, бувала частенько причиною того, що чоловік замість питань військових чимало часу віддавав іншим, для бойового похідного життя приватним і стороннім питанням. Саме серед жінок дуже часто траплялися шпигунки і розвідниці.
Словом, багато було причин для того, щоб видавати про жінок окремі накази і розпорядження.
Але яке ж тут створювалося скандальне становище, коли починали накази запроваджувати в життя. Найперше дибки ставали полки, особливо після того, як дізнавалися, що в дивізії всі жінки залишились. Сяк-так з ними улагоджували. Бралися за чистку апарату, але тут випровадити жінок — зовсім не те саме, що від полку відділити кілька сотень черво- ноармійських жінок. Як ви усунете потрібних працівниць та до того ж справді незамінних? Як і чому ви усунете з полків жінок-санітарок, тих героїнь-червоноармійок, які рядовими бійцями билися й гинули в атаках? Навіщо усувати політичних працівниць, комуністок, сестер-жалібниць, фельдшерок, яких так мало, які так потрібні? А накази ж видавалися частенько без застережень, розуміли їх буквально і виконували аж надто прямолінійно!
До Федора прибігли якось захекані ткалі-червоноармійки і просили заступитися, бо їх виключають з полку. Вони йому нашвидку розказали, що в їхньому середовищі було чотири «ганебних», ал? вони їх самі виключили з свого середовища і випровадили з полку. Довелося Кличкову особисто їхати в полк і роз'яснити там кому слід, щоб їх не чіпали, не виключали.
Можна собі уявити, яке це було заплутане і неясне питання, коли самі керівники дивізії не могли в ньому розібратися як слід!
Бригада Сизова Чишму взяла швидким, коротким ударом, вихопивши її у бригади Потапова, якій цю операцію доручалося провести. Потапов з полками йшов повз озеро Лелі-Куль, весь час угору понад Дьомою-рікою, і, коли була здобута Чишма, він був зовсім неподалік.
На фронті часто буває, коли невеликий успіх, віднятий в іншого, стає початком і причиною серйозної, великої катастрофи. Зарветься якийсь там командир, поженеться за ефектом несподіваного сильного удару, відхопить частину завдання, дорученого сусідові,— і сплутає своєю перемогою всі карти. Краще б її й не було, цієї перемоги! Перемога не завжди є успіхом, — вона може дати і погані наслідки!
Коли затівається, скажімо, глибокий обхід противника флангами, оточення і захоплення його цілком, у цей час якась молодецька голова раптом б'є ворога в лоб, сполохує, переплутує весь план дій і своєю частковою «перемогою» завдає безумовної шкоди загальному, більшому і серйознішому замислові. Так могло бути й тепер, коли Сизов влетів у Чишму, а в тилу в нього, на березі Дьоми, лишилися ворожі полки. Вони його могли потріпати сильно, якби вчасно зі своєю бригадою не приспів Потапов. Взаємодопомога в Чапаєвській дивізії була розвинена до високої міри, і кожна частина наполегливо й швидко допомагала іншій, що потрапила в скрутне становище.
Не завжди і не скрізь так бувало, спостерігалось і протилежне. Наслідки незмінно від цього були тяжкі.
Потапов, як тільки усвідомив обстановку, негайно вступив з ворогом у бій, одвернув на себе всю увагу і, користуючись замішанням в його лавах, тиснув і тиснув до річки. Артилерійська канонада була така гаряча, що аж три гармати вибули з ладу. Ворога загнали за Дьому. Відходячи, він висадив у повітря усі мости, повертатись, очевидно, не розраховуючи, і стрімголов мчав до Білої Тут зупинок не було серйозних, Чишма була останнім пунктом, де колчаківські полки на щось розраховували до Уфи, а далі настрій у них, видно, змінився глибоко й безповоротно, — далі був тільки організований відступ, без серйозних спроб на цьому березі дати початок «переломові», про який там ще не переставали говорити і на який сподівалися так само, як сподівалося колись під Бузулуком і Бугурусланом червоне командування.
ХІІІ. УФА
Ворог утік за річку, повисаджував у повітря всі переправи і наїжився на високому уфімському березі жерлами гармат, кулеметними горлянками, багнетами дивізій і корпусів. Сили там зосередились великі: з Уфімським районом Колчак розлучатися не хотів, і з виграшних висот правого берега Білої він, здавалося, командував над червоними дивізіями, які наступали з різних сторін.
Уфу передбачалося брати в обхват. Дивізіям правого флангу було дано завдання вийти ворогові в тил, до заводу Архангельського, але утрудненість руху не дала змоги їм переправити на Білу ще жодного бійця на той час, коли інші вже щільно підступили до берега.
Проти Уфи виросла Чапаєвська дивізія. Вона своїм правим флангом, бригадою Потапова, застигла над величезним мостом, що йшов високо над річкою прямо в місто, а лівий фланг відскочив до Красного Яру, невеликого селища верст за двадцять п'ять униз по Білій, — сюди підійшли бригади Шмаріна і Сизова.
Коли біля Красного Яру переправляться частини і підуть на міото, бригада Потапова мала підтримати їх, переправившись біля мосту. Він був ще цілий — величезний чавунний міст, але ніхто не вірив, що ворог залишить його незайманим; гадали, що міст, безперечно, мінований, і тому переправлятися ним не слід. Залізнична колія, що йшла з високого насипу по мосту, була місцями розібрана, а посередині втиснулося кілька вагонів, навантажених щебенем і різним сміттям. Переправлятися тут було поки що зовсім ні на чому, — це вже згодом роздобули десь бійці кілька човнів, приволокли колод та дощок і зв'язали їх в поганенькі легкі плоти.
Головний удар намічався все-таки з боку Красного Яру. Вилетіла на берег кавалерія Вихора. Недалеко від Красного Яру по Білій преспокійно тяглися буксир і два невеликі пароплавчики. Публіка була найрізноманітніша, а найбільше, звичайно, військових — з них десятків зо три офіцерів. Незрозуміла, дивна була ця безтурботність — наче й не думали люди про можливість наскоку з берега або й зовсім не знали того, що так близько червоні полки. Кавалеристи аж роти пороззявляли, побачивши на палубі «панів» у погонах. Офіцери відразу теж не розібрали — за своїх, мабуть, прийняли.
— Стій! — скомандували з берега.
— Чого ставати? — крикнули і звідти.
— Спиніть пароплави, вогонь відкриємо!.. Причалюй до берега! — кричали кавалеристи.
Але там зрозуміли, в чому річ, спробували прискорити хід, думали дістатися до болота, куди берегом кавалерії не дійти… Як тільки це помітили кавалеристи — грізно заревли:
— Спиняй, спиняй!!!
Пароплави йшли далі. З палуби розітнулися перші пострі- ли. Кавалерія відповідала. Зав'язався нерівний бій. Підскочили з кулеметом, зататакали. На пароплавах завили, стрімголов злетіли вниз, ховалися, де могли. Пароплави причалювали. Офіцери не хотіли здатися живими — майже всі перестрілялися, кидались у хвилі… Ці пароплавчики були справжнім скарбом, вони відіграли колосальну роль у переправі через Білу червоних полків і відразу полегшили те скрутне становище, в яке потрапило червоне командування. Пароплавчики сховали, не давали ворогові дізнатися, що в руки попала така цінність.
За два дні до наступу Фрунзе, Чапаев і Федір приїхали туди автомобілем і зараз же скликали нараду командирів і комісарів, щоб виявити всі обставини і особливості наявної обстановки, урахувати і зважити всі можливості, ще і ще раз підрахувати свої сили і шанси на успіх.
У Фрунзе є одна прикметна риса, яка насамперед йому ж самому і допомагає розплутувати найзаплутаніші, здавалося б, і найскладніші справи: він скликає на товариську нараду всіх зацікавлених, ставить їм руба найголовніші питання, відкидаючи на час другорядні, стикає інтереси, викликає дебати, спрямовує їх у належне русло. Коли бесіда закінчується, самому Фрунзе лишається підрахувати тільки виявлені шансй, прикинути, координувати і зробити неминучий висновок. Спосіб цей, здавалося б, дуже простий, але вдається він не кожному, — в усякому разі, сам Фрунзе володів ним досконало.