Тільки хотів Михайлов розповісти йому, що бачив, а Чапаев уже наказує:
— Михайлов, слухай! Тільки зараз повантажили ми ще батальйон… Туди потрібні сили… Цього мало… Треба відігнати цих з берега… Зрозумів? Від них — тільки загибель. їжджай, забери їх назад, за собою. Зрозумів?
— Так точно, — і Михайлов уже на тому березі.
Розмова у нього коротка, та й нема часу розмовляти.
Деяких втікачів нагаєм, деяких револьвером затримав, зупинив, крикнув:
— Не смій тікати! Куди, куди тікаєте? Стій! Один порятунок — іти вперед! За мною, щоб ні слова! Хто спробує тікати — кулю в голову! Сусід, так і його стріляй! За мною, товариші, вперед!!!
Ці прості і такі потрібні в ту хвилину слова розігнали паніку. Втікачі спинилися, перестали метатися по берегу, збилися в купу, дивилися на Михайлова і здивовано, і боязко, і з надією: «А чи не ти й справді врятуєш нас, грізний командире?»
Так, він їх урятував. У ці хвилини інакше як нагаєм і кулею діяти не можна було. Він узяв їх, повів за собою. Вишикував як треба, юрбу знов перетворив в організоване військо. І тепер, коли підходив з ними назустріч відступаючим двом разінським батальйонам і домашкінцям, ті здригнулись радісно, закричали:
— Поповнення йде, поповнення!
В такі хвилини помилку розвіяти було б злочином, — їх так і запевнили, що тут з'явилося справді поповнення. Батальйони повернулися, пішли в наступ… Але перемоги тут не було. Тільки-тільки вдалося ворога відігнати, і, коли відігнали, головні сили його загнали на Іваново-Вознесенський полк. Він опинився під тяжким ударом, але витримав одну по одній чотири атаки кількох ворожих полків. Тут героїзм і стійкість були виявлені надзвичайні. Вистояли, витримали, не. відступили, аж поки підійшли на допомогу свої полки і полегшили тяжку обстановку…
Пугачовців, які пішли берегом, щоб не дати їм відірватися, треба було відтягти назад. Коли наказ було дано і вони почали відходити — ворог, який мовчав і, мабуть, заманював їх, відкрив одну по одній ряд навальних атак. Пугачовці відступали з утратами… Зчіплювались, але в контратаку не йшли — поспішали встигнути на лінію своїх полків.
І коли всі частини знову були відтягнені до шосе, сюди прийшла звістка про те, що Чапаев поранений в голову, що Сизову доручається командувати дивізією. Тяжка звістка швидко облетіла полк, нагнавши на всіх тяжкий смуток. Адже ж не бачили бійці тут, в бою, Чапаева, а знали, що тут він, що всі атаки, наступи і відходи, що все це без нього не робиться. І, хоч яке б тяжке було становище, вірили вони, що вихід буде, що тяжке становище минеться, що такі командири, як Чапаєв і Сизов, не заведуть на загибель.
Дізнавшись про поранення Чапаева, всі якось притихли і посмутніли… Наступ на той час уже припинився, присмерк увірвав перестрілку. Затихло все. Над полками тиша. Всюди розставлено сторожові охорони, всюди вислано дозори. Полки відпочивають. На ранок, перед світанком, призначено загальний наступ.
Бувши біля переправи, Чапаєв кожні десять хвилин зв'язувався телефоном то з Сизовим, то з командирами полків. Зв'язок організований був на славу — без такого зв'язку операція проходила б не так успішно. Чапаєв весь час і завжди точно знав обстановку, що створювалася за річкою. І коли там починали хвилюватися через брак снарядів або патронів, Чапаєв уже знав про цю потребу і першим же пароплавом посилав необхідне. Незмінно довідувався про настрій полків, про активність ворога, силу його опору, про приблизну кількість артилерії, про те, чи багато офіцерів, який склад війська взагалі,— все його цікавило, все він зважував, уве враховував. Віл нитки руху щохвилини тримав у своїх руках, і короткі поради його по телефону, розпорядження, які він посилав з гінцями, — все це показувало, як чітко він уявляв собі обстановку в кожний окремий момент. Збентежили його на якийсь час ворожі аероплани, але й тут не розгубленість, а лють охопила: у наших льотчиків не було бензину, вони не могли піднятися назустріч ворожим. Громи-блискавки помогти тут не могли, — так свої апарати і лишилися без діла. Довелося всю роботу на березі провадити під розривами аеропланних бомб, під кулеметним обстрілом з аеропланів… Але нічого не вдієш… Незабаром гарматним вогнем змусили ворожих льотчиків піднятися вище, але зникнути вони не зникли. Цей обстріл з аеропланів заподіяв чимало шкоди. Під час цієї стрільби поранило і Чапаева: куля пробила йому голову, але застряла в кістці… її виймали — і шість разів зривалась. Сидів. Мовчав. Мовчки терпів муки. Забинтували, вивезли Чапаева в — Авдонь — містечко верст за двадцять від Уфи. Це було надвечір 8-го, а ранком 9-го було призначено наступ…
Уперта робота на березі, виняткова заслуга артилеристів, відмінний зв'язок, швидка, енергійна переправа на пароплавах — все це свідчило про ту злагодженість, про ту організованість і дружну наполегливість, з якою провадилась вся операція. Тут не було заслуги окремої особи, тут виявилась колективна воля до перемоги. Вона світилася в кожному розпорядженні, е кожному виконанні, в кожному окремому кроці і вчинкові командира, комісара, рядового бійця…
Пізно ввечері до Сизова привели перебіжчика-робітника. Він запевняв, що рано-вранці підуть в атаку два офіцерські батальйони і Каппелівський полк; вони підуть на пугачовців, щоб,4 пробивши тут фронт, відрізати решту полків і, оточивши, знищити за підтримкою інших своїх частин, які спинилися далі на північ. Робітник присягався, що сам він з Уфімського заводу, що співчуває Радянській владі і перебіг, рискуючи життям, тільки для того, щоб попередити своїх червоних товаришів про небезпеку. Відомості дістав він цілком випадково, працюючи в тому будинку, де відбувалась нарада. Він присягався, що говорить правду, і чим завгодно готовий був її потвердити. І вірили йому — і не вірили. На всякий випадок свій наступ Сизов відклав на цілу годину. Посилив дозори. Приготувались зустріти десятками кулеметів. Робітника взяли під варту, заявили йому, що розстріляють, якщо виявиться, що його відомості брехливі і ніякого наступу білих не буде…
Болісно довго тяглася ніч. Цієї ночі з командирів майже ніхто не спав, незважаючи на страшенну втому за минулий гарячий день. Всі були оповіщені про те, що розповів робітник. Всі готові були зустріти ворога. І от надійшов час.
Чорними колонами, тихо-тихо, не подаючи голосу, без брязкоту зброї йшли в наступ офіцерські батальйони з Кап- пелівським полком… Вони розкинулись по полю, охоплюючи відразу величезну площу. Була, очевидно, думка — мовчки підійти зовсім близько до змучених, сонних цепів і раптовим ударом переколоти, перестріляти, зчинити паніку, знищити…
Ця зустріч була жахлива… Батальйони підійшли впритул, і разом, по команді, гаркнули десятки готових кулеметів… Запрацювали, закосили… Поклали ряди за рядами, знищували… Посхоплювалися бійці з окопів, маленьких ямок, рвонулися вперед. Цепами лежали скошені офіцерські батальйони, мчали в паніці каппелівці — їх переслідували кілька верст… Цей несподіваний успіх окрилив полки райдужними надіями.
Робітника з-під варти з почестями відправили в дивізію, з дивізії, здається, в армію…
Про всю цю історію Сизов потім докладно розповідав Федорові (той був біля мосту з бригадою Потапова), розповідав і про те, що далі, після такого успіху, частини йшли переменено і не спиняючись; увечері 9-го були вже аж під Уфою.
Розпрощавшись із Чапаєвим, Федір з кількома' товаришами поїхав у той бік, де розташована була бригада ПоіЬпова. Піщану Уфімську гору з боку Авдоню було видно ще верст за двадцять; по схилу цяточками чорніли будівлі, високим стовпом стирчала каланча, жевріли Проти сонця золоті маківки церков. Проскакали швидко, виїхали на широку галявину. Сюди ворог діставав уже артилерійським обстрілом, галявина була перед ним як на долоні, і як тільки він помічав тут рух — відкривав огонь. Гуртом не поїхали, розбилися низкою один від одного кроків на сімдесят і один за одним швидко- швидко поскакали до штабу бригади. Переїхали залізничне полотно. Тут валялося по обочинах і стояло на рейках багато спалених, розбитих, поламаних вагонів. Била звідкись з-за пагорка артилерія по Уфі, за лісом татакали балакучі кулемети.
Приїхали до Потапова. Він спинився на маленькому полустанку за дві-три версти від берега. Відбувалась якраз нарада командирів — відшукували кращі способи переправитися на той берег… Вирішили переправу ставити в цілковиту залежність від просування двох інших бригад і не піддаватися ні на які спокуси — кинутися, скажімо, через міст, про який майже загальна була думка, що він підготовлений до висадження в повітря. Поговорили про засоби переправи, — їх не було. Почали відшукувати ці засоби в усіх напрямках і дещо справді знайшли.