Чарівниця всміхнулась і відповіла:
— Заходь до дворика, покажу.
Вони ввійшли у дворик, з усіх боків оточений крилами замку, а зверху нічим не покритий; там було повно квіток, водограїв, статуй тонкої роботи й багато лавок та стільців із мармуру чи золотої філіграні. Там зібралося п’ятдесят молоденьких дівчат, Гліндиних служниць, зібраних з усіх частин країни Оз за їхній розум, красу й лагідну вдачу.
Стати Гліндиною служницею — то була велика честь.
Коли Дороті пройшла за Чарівницею в цей чудовий дворик, усі п’ятдесят дівчат старанно ткали щось, а їхні човники були наповнені блискучою скляною пряжею — такої Дороті ще ніколи не бачила.
— Що це, Гліндо? — спитала вона.
— Одне з моїх недавніх відкриттів, — пояснила Чарівниця. — Я знайшла спосіб, як робити пряжу зі смарагдів, розм’якшуючи ці камені, а потім випрядаючи з них довгі шовковисті волокна. Із цієї смарагдової пряжі ми тчемо тканину, щоб пошити Озмі розкішну парадну сукню до дня народження. Ти, певне, бачиш, що пряжа зберегла чудовий блиск смарагдів, із яких її зроблено, тому сукня в Озми буде така пишна, як іще світ не бачив, і саме пасуватиме нашій милій Правительці чарівної країни Оз.
Дороті аж очі засліпило блиском смарагдової тканини, частину якої дівчата вже виткали.
— Я ще зроду не бачила нічого подібного! — зітхнула вона. — Але підкажи мені, Гліндо, що я могла б подарувати в день народження нашій любій Озмі.
Добра Чарівниця довго думала, перше ніж відповісти.
Нарешті сказала.
— Звичайно, на Озмин день народження в королівському палаці буде велике свято і прийдуть усі наші друзі. То чи не спекти тобі гарний, великий торт для Озми і обставити його свічками?
— Просто торт, та й усе? — розчаровано вигукнула Дороті.
— До дня народження нічого кращого не придумаєш, — відказала Чарівниця.
— А скільки свічок має бути на торті? — спитала дівчина.
— Просто рядочок, — відповіла Глінда, — бо ніхто не знає, скільки Озмі років, хоч вона здається нам ще зовсім дівчинкою — такою свіжою та юною, ніби прожила зовсім небагато.
— Торт не дуже схожий на подарунок, — не здавалась Дороті.
— А ти зроби торт-сюрприз, — підказала Чарівниця. — Пам’ятаєш дитячу пісеньку про двадцятьох чотирьох дроздів, запечених у пиріг? Звісно, не конче тобі запікати туди живих дроздів, але можна придумати якийсь інший сюрприз.
— А який же? — жадібно спитала Дороті.
— Коли я тобі скажу, це вже буде не твій подарунок Озмі, а мій, — усміхнувшись, відказала Глінда. — Подумай гаразд, люба моя, і ти, я певна, придумаєш такий сюрприз, що дуже звеселить усіх Озминих гостей за бенкетним столом.
Дороті подякувала приятельці, сіла в Червоний Повіз і сказала Кобилиці відвезти її додому, до палацу в Смарагдовому місті.
Дорогою вона дуже серйозно обміркувала той сюрпризний торт до дня народження Озми й нарешті придумала, що робити.
Тільки-но вернувшись додому, вона пішла до Озминського Чарівника, що займав опоряджену для нього кімнату в одній з високих веж палацу, де він вивчав мистецтво чаклування, щоб бути готовим учинити такі чари, як звелить йому Озма для добра її підданих.
Чарівник і Дороті були давні друзі й зазнали разом багато дивних пригод. Це був низенький лисий чоловічок з гострими очима на круглому, веселому обличччі, а що за ним не водилося ні бундючності ні пихи, то його дуже любив увесь народ Озу.
— Чарівнику, — сказала Дороті, — я хочу, щоб ви допомогли мені зробити подарунок Озмі до дня її народження.
— Для тебе й для Озми я радий зробити що завгодно, — відповів він. — Що в тебе на думці, Дороті?
— Я збираюся спекти величезний торт — із глазур’ю, свічками і з усім іншим — самі знаєте.
— Дуже добре, — похвалив Чарівник.
— А середину того торта я лишу порожнисту і перекрию його ніби дахом із глазурі, — провадила дівчина.
— Дуже добре, — знову похвалив Чарівник, киваючи лисою головою.
— А в тій порожнині, — сказала Дороті, — я хочу сховати багато малесеньких мавпочок, у три дюйми заввишки, і коли торт поставлять на банкетний стіл, я хочу, щоб мавпочки проламали глазур і почали танцювати на скатерці. А потім — щоб кожна мавпочка відрізала скибку торта й піднесла комусь із гостей.
— О лишенько! — вигукнув маленький Чарівник, аж трусячись зі сміху. — Це все, чого ти хочеш, Дороті?
— Майже все, — відповіла вона. — А ви, Чарівнику, не придумаєте ще чогось такого, що могли б робити мавпочки?
— Не зразу, — відказав Чарівник. — Але де ти візьмеш таких малесеньких мавпочок?