— Це правда! — вигукнув людина-звір. — О ненечко, гляньте, який я! Це чудо!
Тепер Король Гугу звернувся до Коструббо вже приязніше.
— Доведеться повірити в те, що ти розповів, — сказав він, — бо ти довів свою могутність. Але чому, коли вже ти такий великий Чарівник, ти не підкориш озминського народу без нашої допомоги й не звільниш нас від мороки?
— На жаль, — відказав хитрий старий Ном, — жоден чарівник не може робити геть усе. Нам легко обертати одні істоти на інші, бо ми Jle-Мав-Ори, але ми не можемо битися й підкоряти навіть такі кволі створіння, як людей країни Оз. Але ми будемо з вами, радитимемо й допомагатимемо вам і обернемо всіх людей в Озі на звірів, а всіх звірів на людей.
Король Гугу обернувся до своїх радників і спитав:
— Що ми відповімо цьому дружньому чужинцеві?
Лу, колишній одноріг, пританцьовував і витинав усякі штуки, наче блазень.
— Далебі, ваша величносте, — сказав він, — бути людиною куди приємніше, ніж бути Однорогом.
— Ти схожий на блазня, — озвався Сірий Мавпій.
— Але почуваю себе чудово! — запевнив людина-звір.
— А я, здається, волію лишатись Ведмедем, — сказав велетень Бру. — Я народився Ведмедем і знаю Ведмежі звички. Тому я задоволений Ведмежим життям.
— Це тому, — відказав старий Ном, — що ти не знаєш нічого кращого. Коли ми підкоримо народ Озу і ти станеш людиною, ти будеш радий.
Велетень Леопард зіперся підборіддям на колоду й замислився.
— Лісові звірі повинні вирішити це самі, — сказав він нарешті. — Ти, Ренго, Сірий Мавпію, йди накажи своєму мавпячому плем’ю, щоб передало всім звірам мій наказ зібратися на великій галявині завтра на світанку. Коли всі зберуться, оцей мішаний звір, що є великим чарівником, виступить перед ними й скаже їм те, що вже сказав нам. А потім, якщо вони вирішать битися з озминськими людьми, що оголосили нам війну, я поведу звірів у бій.
Ренго, Сірий Мавпій, зразу подався до лісу виконувати наказ Короля. Ведмідь буркнув і пішов геть. Король Гугу підвівся й потягся. А потім сказав Коструббо:
— Прийдеш до нас завтра вранці, — й, гордо ступаючи, зник між деревами.
Чоловік-Одноріг, зоставшись наодинці з чужинцями, раптом покинув своє дурне викаблучування.
— Краще оберніть мене назад на Однорога, — сказав він. — Мені подобається бути людиною, але ж лісові звірі не знатимуть, що я їхній друг Jly, і можуть до ранку роздерти мене на шматки.
Кікі обернув його в давню подобу, і Одноріг пішов до звірів.
Коструббо-Ном був страшенно задоволений таким успіхом.
— Завтра, — сказав він Кікі, — ми переконаємо всіх звірів, пошлемо їх битись і підкоримо людей країни Оз. А тоді я помщуся Озмі, Дороті й усім своїм ворогам.
— Але ж уся робота впаде на мене, — нагадав Кікі.
— Дарма, зате ж ти будеш Королем країни Оз, — пообіцяв Коструббо.
— А великий Леопард погодиться, щоб я був Королем, — з острахом спитав хлопець.
Ном підійшов ближче й прошепотів:
— Коли Леопард-Гугу виступить проти нас, ти обернеш його на дерево, і він нічого не вдіє з тобою.
— Звичайно, — підтвердив Кікі, а сам подумав: «Я й цього лукавого Нома оберну в дерево, бо він бреше і йому не можна довіряти».
ОСТРІВ ЗАЧАРОВАНОЇ КВІТКИ
кляний Кіт виявився добрим провідником: він повів Тротту й Капітана Біла рівними й уторованими стежками через усю заселену частину краю Жвакунів, а потім у північний кут, де було мало осель, а потім диким краєм, де зовсім не було ні осель, ні стежок. Проте йти було легко, і нарешті вони підійшли до лісу й отаборились там, щоб переночувати.
Капітан Біл зробив з гілля невеликий курінь, аби дівчинка могла залізти туди й лягти. Та спочатку вони повечеряли тим, що Тротта несла в кошику.
— Може, й ти хочеш? — спитала вона Скляного Кота.
— Ні, — відповів той.
— Ти, мабуть, понишпориш тут кругом та спіймаєш мишу? — спитав Капітан Біл.
— Я? Спіймаю мишу? А навіщо це мені? — перепитав Скляний Кіт.
— Ну, ти міг би її з’їсти, — сказав моряк.
— Дозвольте сказати вам, — відрубав кришталевий воркотун, — що я не їм мишей! Адже я прозорий, кожне бачить мене наскрізь, і гарний мав би я вигляд із мишею всередині, правда? А крім того, я не маю ні шлунка, ні іншого причандалля, що давало б мені змогу їсти. Той недбалий чарівник, який зробив мене, мабуть, не подумав, що мені треба їсти.
— І ти ніколи не буваєш голодний чи спраглий? — спитала Тротта.