Та Капітан Біл гукнув до неї: «Забреди в річку по коліна, Тротто, і стій там!» — і вона зразу послухалась. А моряк пошкутильгав уперед із тичкою в одній руці й сокирою в другій і опинився між дівчинкою й звіром. Той стрибнув на нього, грізно загарчавши.
Капітан Біл здебільшого рухався повільно, але вмів, коли треба, бути й швидким. Коли звір стрибнув на нього, він виставив уперед свою дерев’яну ногу, й гостряк її вдарив каліда межи очі. Звір покотився по землі. Перше ніж він схопився, моряк прохромив його гостро затесаною тичкою, а потім обухом забив її в землю, скільки вдалося. Таким чином він припнув на місці величезну звірюку, і вона вже не була небезпечна, бо ніяк не могла зірватися з кілка.
Капітан Біл знав, що він не може вбити каліда, бо в країні Оз неможливо вбити жодної живої істоти, тому він трохи відступив і став дивитись, як звір корчиться, гарчить та риє землю гострими пазурами, а тоді, пересвідчившися, що він не може зірватися, сказав Тротті, щоб вийшла на берег і просушила на сонці черевички та панчішки.
— Ви певні, що він не зірветься? — спитала дівчинка.
— Певнісінький, — відказав Капітан Біл, і Тротта вийшла на берег, скинула черевички й панчішки і поклала їх на колоду просохнути, а моряк знов заходився коло плота.
Кал ід довго борсався, поки зрозумів, що не зірветься, й затих. А тоді промовив хрипким голосом-гарчанням:
— Ти, мабуть, маєш себе за дуже розумного, шо пришпилив мене отак. Та коли мої друзі, інші каліди, прийдуть сюди, вони розірвуть тебе за це на шматки.
— Може, й так, — холодно відказав Капітан Біл, цюкаючи по колоді, — а може, й ні. Коли твої друзі прийдуть сюди?
— Не знаю, — признався Кал ід. — Та коли прийдуть, ти від них не втечеш.
— Якщо вони загаяться, я доти закінчу пліт, — сказав Капітан Біл.
— А нащо тобі цей пліт? — спитав звір.
— Ми попливемо на отой острівець по Зачаровану Квітку.
Величезний звірище якусь хвильку витріщався на нього здивовано, а потім зареготав. Регіт був схожий радше на рев і звучав жорстоко й глузливо, але то був саме регіт.
— Добре! — каже Кал ід. — Добре! Дуже добре! Я радий, що ви попливете по Зачаровану Квітку. Але що ви з нею робитимете?
— Візьмемо з собою на подарунок для Озми в її день народження.
Калід знову засміявся, тоді споважнів.
— Коли ви допливете до берега на своєму плоті, перше ніж мої брати зможуть спіймати вас, — сказав він, — ви будете в безпеці від нас. Ми вміємо плавати, як риба, і дівчисько не врятувалося б від мене, забрівши у воду, але на острів каліди не попливуть.
— Чому? — спитала Тротта.
Звір мовчав.
— Скажи нам чому! — наполягав Капітан Біл.
— Бо це острів Зачарованої Квітки, — пояснив Калід, — а ми не любимо чарів. Якби в тебе не чарівна нога замість живої, ти б не повалив мене так легко й не прохромив оцим кілком.
— Я був на острові Чарів, — озвався Скляний Кіт, — бачив Зачаровану Квітку й гадаю, що вона надто гарна, аби лишати її в такому безлюдному місці, де тільки шастають звірі й ніхто більше не бачить її. Тому ми й хочемо забрати її до Смарагдового міста.
— Мені байдуже, — пробурчав звір. — Ми, каліди, були б навіть раді, якби цієї квітки не було в нашому лісі. Бо яке з неї пуття?
— Хіба ви не любите гарних речей? — спитала Тротта.
— Ні.
— Все ж таки вам слід би замилуватися моїм рожевим мозком, — виголосив Скляний Кіт. — Він дуже гарний, а коли працює, то видно як.
Звір тільки загарчав у відповідь, а Капітан Біл, що вже нарубав скільки треба колод потрібної довжини, почав котити їх до води й скріплювати в пліт.
ПРИЛИПЛИ
ень уже хилився до вечора, коли він докінчив плота.
— Не дуже великий, — сказав старий моряк, — але я важу небагато, а ти, Тротто, ще вдвічі менше, а Скляного Котюню можна не рахувати.
— Але він надійний? — спитала дівчинка.
— Так, його стане на те, щоб донести нас до острова й назад, а більше нам і не треба.
По цих словах Капітан Біл зіпхнув плота у воду і, коли він загойдався на хвильках, зійшов на нього й простяг руку Тротті, й та швидко стрибнула за ним. Скляний Кіт опинився на плоту останнім.
Моряк вирубав довгу жердину, вистругав весло і з його допомогою досить легко вів пліт через річку. Що ближче вони підпливали до острова, то краще бачили Зачаровану Квітку і швидко пересвідчилися, що Скляний Кіт не перехвалив її анітрохи. Кольори квіток, що часто змінювали одна одну, були напрочуд яскраві й гарні, а форма їх різноманітна й цікава. Вони взагалі не схожі були на звичайні квіти.