— Хай говорить! — загули, ніби грім, великі збори всіх звірів.
Тоді Коструббо-Ном сплигнув на плоский камінь і став поряд із Королем Гугу, і збори ще раз загули, тільки вже тихіше — так-бо здивував звірів його химерний вигляд. Його лев’яча морда була облямована гривою з чисто-білого волосу; орлині крила виростали з лопаток на мавпячому тулубі й були такі довгі, що майже торкалися землі. На додачу до крил він мав могутні передні й задні лапи, а на кінці довгого міцного хвоста була золота куля. Жоден звір іще ніколи не бачив такого чудного створіння, отож самий вигляд чужинця, про якого їм сказано, що він іще й великий чарівник, сповнив усіх присутніх звірів шанобою й подивом.
Кікі лишався внизу, напівсхований за приступкою скелі, і його ледве помічали. Юнак розумів, що без його чарівної сили Ном безпорадний, але розумів і те, що з Коструббо кращий промовець. Тому він погодився, щоб Ном керував усім.
— Звірі Лісу Гугу! — почав Коструббо-Ном, — мій товариш і я — ваші друзі. Ми чарівники і з нашої домівки на небі можемо дивитися вниз на країну Оз і бачити все, що тут відбувається. Чуємо ми також те, що говорять люди внизу.
Отак ми почули, як Озма, що править країною Оз, сказала своїм людям: «Звірі в Лісі Гугу ледачі, й ми не маємо з них ніякої користі. Ходімо до їхнього лісу й зробімо їх усіх своїми бранцями. Ми позв’язуємо їх мотузками й битимемо палицями, поки вони почнуть працювати на нас і стануть нашими покірними рабами. І коли люди почули, що Озма з Озу сказала це, вони зраділи, зняли гучний крик і загукали: «Так і зробимо! Ми обернемо звірів Лісу Гугу на своїх рабів!»
Лихий старий Ном не зміг говорити далі, бо над зборами знявся такий гучний рев, що голос його потонув у тому реві.
Помалу рев затих, наче далекий грім, і Коструббо-Ном повів далі свою мову:
— Почувши, що озминські люди кують змову проти вашої волі, ми почали стежити, що ж вони робитимуть, і побачили, що всі вони сукають мотузки, довгі й короткі, щоб пов’язати наших друзів-звірів. Ви розізлились, але розізлились і ми, бо коли озминські люди стали ворогами звірів, вони стали й нашими ворогами. Адже ми також звірі, хоч і живемо на небі. І ми з товаришем сказали: «Врятуємо наших друзів і помстимося озминським людям», — а тоді прилетіли сюди розказати вам про небезпеку і про те, як ми хочемо врятувати вас.
— Ми самі можемо врятувати себе! — вигукнув один старий Слон. — Ми можемо битись!
— Озминські люди — чаклуни, а проти чарів не можна битись, якщо ви самі не володієте чарами, — відповів Ном.
— Розкажіть, що ви надумали! — крикнув величезний Тигр, і решта звірів підхопили: — Розкажіть, що ви надумали!
— Дуже просту річ, — відказав Коструббо. — Своїми чарами обернути всіх вас, звірів, на людей — таких, як люди в Озі, — а озминських людей обернути на звірів. Тоді ви зможете жити в гарних оселях країни Оз, їсти смачну їжу озминських людей, носити їхнє гарне вбрання, співати, танцювати й бути щасливими. А озминські люди, ставши звірами, муситимуть жити тут, у лісі, полювати на їжу, битись за неї, часто голодувати, як ви тепер, а для ночівлі мати тільки постіль із сухого листя або нору в землі. Ставши людьми, ви, звірі, матимете всі вигоди, яких забажаєте, а озминські люди, ставши звірами, стануть дуже нещасні.
Отакий наш задум, і, коли ви згодні з ним, ми всі негайно вирушимо походом на країну Оз і швидко підкоримо ворогів.
Коли чужинець скінчив свою мову, зависла глибока тиша, бо звірі замислилися над тим, що він сказав. Нарешті один Морж спитав:
— А ти справді можеш обертати звірів на людей, а людей на звірів?
— Він може! Він може! — загукав Jly-Одноріг, схвильовано підстрибнувши на місці. — Він учора ввечері обернув мене на людину й може обернути нас усіх.
Тоді виступив наперед Король Гугу.
— Ви чули, що сказав чужинець, — промовив він, — і тепер повинні відповісти йому. Вирішувати маєте ви.
Погоджуємося ми з цим задумом чи ні?
— Так! — загукали декотрі із звірів.
— Ні! — загукали інші.
А декотрі мовчали.
Гугу обвів поглядом усі збори.
— Подумайте краще, не кваптеся, — запропонував він. — Від вашої відповіді дуже багато залежить. Досі ми не мали ніяких чвар із озминським людом, але ми горді й вільні і ніколи не будемо рабами. Подумайте гарненько, і, коли будете готові відповісти, я вас почую.