КІКІ ВДАЄТЬСЯ ДО СВОЇХ ЧАРІВ
потім знявся гучний гамір: звірі заговорили одне до одного. Мавпи заджеркотіли, ведмеді забурчали, голоси левів і ягуарів гриміли, вовки гавкали, а слони мусили гучно сурмити, щоб їхню мову почули. Такого ґвалту в лісі доти ще не чували; кожен звір сперечався зі своїм сусідом, і здавалося, що цей гамір ніколи не затихне.
Коструббо-Ном замахав руками й залопотів крильми, спонукаючи їх слухати його ще, але звірі наче й не бачили.
Одні хотіли битися з озминськими людьми, другі — щоб їх обернули на людей, треті не хотіли нічого.
Ревіння й розгардіяш набирали сили, та враз серед звірів запала тиша, суперечки вщухли, і всі в подиві втупились у незвичайне видовище.
В коло вступив величезний Лев — більший і могутніший за всіх присутніх тут Левів, — а на ньому верхи їхала дівчинка, що безстрашно усміхалася до безлічі звірів. А вслід за Левом і дівчинкою виступав ще один звір — величезний Тигр, що віз на спині кумедного чоловіка з чорним саквояжем у руках. Дивні звірі йшли повз ряди зчудованих звірів, аж поки дійшли до кам’яного трону Гугу й там зупинилися перед ним.
Потім дівчинка й кумедний чоловічок злізли на землю, а велетень Лев спитав гучним голосом:
— Хто Король цього лісу?
— Я! — відповів Гугу, рішуче дивлячись на Лева. — Я Гугу-Леопард, Король цього лісу.
— Тоді я з великою пошаною вітаю вашу величність, — сказав Лев. — Може, ти чув про мене, Гугу. Мене звуть ЛевБоягуз, і я цар усіх звірів у всьому світі.
Очі Гугу гнівно блиснули.
— Так, — сказав він, — я чув про тебе. Ти колись давно присвоїв титул Царя Звірів, але жоден звір-боягуз не може бути Царем наді мною.
— Та він насправді не боягуз, ваша величносте, — докинула дівчинка. — Його тільки прозивають так.
Гугу перевів погляд на неї. І всі звірі теж утупили в неї очі.
— Хто ти така? — спитав Король.
— Я? Я Дороті, — відповіла вона.
— Як ти наважилась прийти сюди? — запитав Король.
— А я не боюсь іти хоч би й куди, коли Лев-Боягуз зі мною, — сказала вона. — Я дуже добре знаю його і певна, що на нього можна покластись. Він завжди боїться, коли ми попадаємо в якусь халепу, і тому його прозивають Боягузом; але він великий боєць, і тому насправді ніякий він не боягуз. Розумієте, він не любить битись, та коли доводиться, тоді жоден звір його не подужає.
Гугу-Король подививсь на величезного, могутнього Лева-Боягуза й зрозумів, що вона каже правду. Підійшли ближче й інші Леви з цього лісу і низько вклонились чужому Левові.
— Просимо Вашу величність до нашої оселі, — сказав один. — Ми вже багато років знаємо про вас, ще до того, як ви пішли жити до Смарагдового міста, і ми бачили, як ви билися зі страхітливими калідами й перемогли їх, і знаємо, що ви Цар усіх Звірів.
— Це правда, — відказав Лев-Боягуз. — Але я прийшов сюди не для того, щоб правити звірами цього лісу. Тут королює Гугу, і я певен, що він добрий Король, справедливий і мудрий. Я прийшов зі своїми друзями до Гугу як гість і сподіваюся, що нам тут раді.
Це сподобалось великому Леопардові, і він зразу сказав:
— Так, принаймні вам я радий і прошу ласкаво до мого лісу. Але хто оті чужинці, що з вами?
— Дороті вже назвала себе, — відповів Лев, — і я певен, що ви полюбите її, узнавши краще. Цей чоловік — Чарівник з Озу, мій приятель, він може робити дивовижні штуки своїми чарами. А оце — мій щирий і випробуваний друг — Голодний Тигр, що живе зі мною в Смарагдовому місті.
— Він що, завжди голодний? — спитав Лу-Одноріг.
— Так, — відповів сам Тигр. — Я завжди голодний на жирненьких немовляток.
— То хіба ти не можеш знайти в Озі жирненьких немовляток і наїстися? — спитав Лу-Одноріг.
— Та їх там, звичайно, є доволі, — відказав Тигр. — Але я, на лихо, маю таке вразливе сумління, що воно не дозволяє мені їсти немовлят. Тому я завжди голодний на них і ніколи не можу їсти їх, бо сумління не дозволяє мені.
Та з усіх ошелешених звірів на цій галявині жодне не було так прикро вражене несподіваною появою чотирьох гостей, як Коструббо-Ном. Він не тільки був приголомшений, а й злякався, бо впізнав у них наймогутніших своїх ворогів. Але він усвідомлював: вони не можуть знати, що він — колишній Король Номів, бо подоба звіра, яку він тепер мав, цілковито маскувала його. Тому він зібравсь на відвазі й вирішив, що Чарівник і Дороті не зможуть поламати його планів.
Поки що важко було сказати, що думають про цих гостей усі незліченні звірі. Декотрі витріщалися на них сердито, але більшість, видно, були просто здивовані й збентежені. Але зацікавились усі, тож сиділи дуже тихо й слухали те, що говорилось.