— Що він хоче цим сказати? — спитала Дороті.
— Ми не можемо ноги від землі відірвати! — на весь голос закричала Тротта.
— А чому? — спитала Дороті.
— Бо на них коріння виросло, — пояснила Тротта.
Розмовляти на такій відстані було важко, і Чарівник попросив Скляного Кота.
— Піди на острів і скажи нашим друзям, хай потерплять.
Ми прийшли визволити їх, але, може, пощастить не зразу, бо чари острова для мене нові, тож доведеться пробувати і сяк і так. Але я по змозі поспішатиму, так і скажи.
Тоді Скляний Кіт перейшов по дну річки на острів сказати Тротті й Капітанові Білові, щоб не хвилювались, а Чарівник зразу розкрив свій чорний саквояжик і почав готуватися.
ЧАРІВНИКОВЕ ЧАКЛУВАННЯ
початку він розіклав маленький срібний триніжок, а на нього поставив золоту чашу. В чашу він насипав два порошки — один рожевий, а другий небесно-блакитний — і полив їх жовтою рідиною з кришталевого флакона. Потім промурмотів якісь чарівні слова, порошки засичали, загорілись і випустили хмари бузкового диму, що полинув над річкою й огорнув Тротту, Капітана Біла разом із мухоморами, на яких вони сиділи, і навіть саму Зачаровану Рослину в золотому вазоні.
А коли дим розтанув у повітрі, Чарівник гукнув до в’язнів:
— Ви вже вільні?
І Тротта й Капітан Біл спробували ступити крок, але марно.
— Ні! — прокричали вони.
Чарівник замислено потер лисину, потім вийняв із саквояжика інше чаклунське приладдя.
Спочатку він набив срібного пістоля якоюсь чорною кулькою і вистрелив нею в острів Чарів. Кулька вибухнула над головою в Тротти й обсипала дівчинку дощем іскор.
— О! Гадаю, що це її звільнить, — сказав Чарівник.
Але Троттині ноги лишались так само вкорінені в землю острова Чарів. Чарівникові довелось пробувати щось інше.
Майже годину він невтомно старався, використавши майже все чаклунське приладдя, яке було в чорному саквояжику, але Капітан Біл і Тротта ще залишались у неволі.
— Ой лихо! — вигукнула Тротта. — Боюся, що доведеться їхати по Глінду.
Маленький Чарівник спалахнув від тих слів, бо його самолюбство зачепило те, що його чари слабкіші від чарів острова.
— Я ще не здамся, Дороті, — сказав він, — бо знаю багато способів, яких іще не пробував. Я не знаю, який чаклун зачарував цей острівець і яка його могутність, але я напевно знаю, що можу розбити будь-які чари, відомі звичайним чаклунам та відьмам, що жили в країні Оз. Це однаково, що відімкнути двері, — треба тільки добрати потрібний ключ.
— А що як ви не маєте потрібного ключа при собі, — запитала Дороті, — що тоді?
— Тоді нам доведеться зробити ключ, — відповів Чарівник.
Тим часом Скляний Кіт вернувся по дну з острова і сказав Чарівникові:
— Вони там на острові вже бояться, бо робляться щохвилини менші. Вже тепер, коли я залишав їх, Тротта і Капітан Біл поменшали десь так наполовину.
— Гадаю, — замислено мовив Чарівник, — що мені краще дістатись до берега острова, де я зможу говорити з ними й діяти успішніше. Як потрапили на острів Тротта й Капітан Біл?
— На плоту, — відповів Скляний Кіт. — Їхній пліт тепер онде на березі.
— Боюся, що в тебе не стане сили перегнати пліт сюди, правда ж?
— Так, я б його й з місця не зрушив, — сказав Кіт.
— Я спробую перегнати, — зголосився Лев-Боягуз. — Я теж страшенно боюся, що острів Чарів спіймає мене, але спробую дістати пліт і пригнати сюди, до вас.
— Дякую, друже, — відказав Чарівник.
Лев стрибнув у річку й могутніми змахами лап поплив туди, де був витягнений на берег острова пліт. Зачепивши його однією лапою, він став загрібати воду трьома, і такий дужий був цей звір, що справді спромігся стягти пліт у воду й повільно поволік туди, де стояв на березі річки Чарівник.
— Добре! — задоволено вигукнув Чарівник.
— А можна й мені з вами? — спитала Дороті.
Чарівник завагався.
— Якщо обіцяєш не сходити з плота й не ступати ногою на берег, нічого з тобою не станеться, — вирішив він.
Доручивши Голодному Тигрові та Левові-Боягузові стерегти, поки він повернеться, клітку з мавпочками, Чарівник зійшов з Дороті на пліт.
Весло, яке витесав Капітан Біл, було ще там, і маленький Чарівник доплив неоковирним плотом до острова Чарів і причалив якомога ближче до того місця, де вкоренились у землю Тротта і Капітан Біл.
Дороті жахнулася, побачивши, якими маленькими стали в’язні, а Тротта сказала друзям: