— Якщо ви не врятуєте нас якомога скоріш, то від нас нічого не залишиться.
— Потерпіть, любі мої, — порадив Чарівник і вийняв із чорного саквояжика сокирку.
— Що ви хочете нею робити? — спитав Капітан Біл.
— Це чарівна сокира, — відповів Чарівник. — Коли я накажу їй рубати, вона обрубає коріння з ваших ніг, і ви зможете добігти до плота, перш ніж воно відросте.
— Не треба! — злякано вигукнув моряк. — Не треба, чуєте? Це коріння все з нашої плоті, і наші тіла годують його, поки воно вростає в землю.
— Обрубати це коріння, — докинула Тротта, — це однаково, що обрубати пальці на руках і на ногах.
Чарівник сховав сокирку в чорний саквояжик і видобув звідти срібні щипці.
— Ростіть — ростіть — ростіть! — наказав він щипцям, і вони зразу почали рости, аж поки дотяглись від плота до бранців острова.
— Що ви знов хочете робити? — спитав Капітан Біл, з острахом дивлячись на щипці.
— Це чарівне знаряддя витягне вас із корінням і поставить на пліт, — відповів Чарівник.
— Не треба! — благально вигукнув моряк, здригнувшись. — Це ж буде страшенно боляче.
— Це буде так, наче рвати зуби — виривати нас із корінням, — додала Тротта.
— Змалійте! — наказав Чарівник щипцям, і вони зразу стали маленькі, а він укинув їх до чорного саквояжика.
— Боюся, друзі, що цього разу нам кінець, — гірко зітхнувши, мовив Капітан Біл.
— Будь ласка, скажіть Озмі, — попросила Тротта, — що ми попали в біду, намагаючись дістати для неї гарний подарунок на день народження. Тоді вона пробачить нам.
Зачарована Квітка гарна й дивовижна, але це тільки принада, щоб заманювати людей на цей жахливий острів, а потім нищити їх. Я певна, ви й без нас гарно відсвяткуєте Озмин день народження, і сподіваюсь, Дороті, що ніхто в Смарагдовому місті не забуде мене і нашого любого старенького Капітана Біла.
ДОРОТІ Й ДЖМІЛЬ
ороті тяжко зажурилась і насилу стримувала сльози.
— Більше нічого ви не можете придумати, Чарівнику? — спитала вона.
— Поки що нічого, — відповів він. — Але я думатиму доти… доти… ну, допоки з думання вийде якесь пуття.
Якусь часину вони мовчали.
Дороті й Чарівник — сидячи в задумі на плоту, а Тротта й Капітан Біл — сидячи в задумі на мухоморах і помалу меншаючи.
Раптом Дороті сказала:
— Чарівнику, а я щось придумала!
— Що ж ти придумала? — спитав той, зацікавлено дивлячись на дівчинку.
— Ви пам’ятаєте те чарівне слово, що обертає людей?
— Атож, — відповів Чарівник.
— Так оберніть Тротту й Капітана Біла на пташок або на джмелів, і вони зможуть полетіти на той берег. А як будуть уже там, ви зможете вернути їм їхню звичайну подобу!
— Ви можете це зробити, Чарівнику? — жалібно спитав Капітан Біл.
— Гадаю, що можу.
— І з корінням разом? — спитала Тропа.
— Ну, коріння ж тепер частина тебе, і коли тебе обернути на джмеля, то ти обернешся на нього вся й визволишся з цього жахливого острова.
— Чудово! Зробіть це! — закричав моряк.
Тоді Чарівник промовив повільно й виразно:
— Я хочу, щоб Тротта й Капітан Біл стали джмелями — пірзкщгл!
На щастя, він вимовив чарівне слово точно так, як треба, і вмить Тротта й Капітан Біл зникли з очей, а високо вгорі над тим місцем, де вони щойно сиділи, забриніли два джмелі.
— Ура! — в захваті закричала Дороті. — Врятовані!
— Певне, так, — сказав Чарівник, не менше зраділий.
Джмелі на мить зависли над плотом, а тоді полетіли через річку туди, де чекали Лев і Тигр. Чарівник ухопив весло й погнав туди ж плота так швидко, як тільки міг. Коли вони допливли, Дороті й Чарівник сплигнули на берег, і маленький чоловічок нетерпляче спитав:
— А де джмелі?
— Джмелі? — перепитав Лев, який весь той час куняв і не знав, що сталось на острові Чарів.
— Так, їх було два.
Одного з’їв я, а другого Лев-Боягуз.
— О ненечко! — жахнулась Дороті.
— Малувато було на сніданок, — зітхнув Тигр, — але ми більш нічого не змогли спіймати.
— Яке страхіття! — ридала Дороті, заламуючи руки в розпачі. — Ви з’їли Тротту й Капітана Біла!
Але в ту ж мить над головою в неї загуло і на плече їй сіли два джмелі.
— Це ми, — сказав їй у вухо тонесенький голосок. — Я Тротта, Дороті.
— А я Капітан Біл, — озвався другий джміль.
Дороті мало не зомліла з полегкості, а Чарівник, що стояв поряд, почувши тоненькі голоски, засміявся й сказав:
— Ви не єдині джмелі в цьому лісі, але я вам раджу не підлітати близько до Лева й Тигра, поки не вернетесь у попередню подобу.