— Зробіть це зараз, Чарівнику! — порадила Дороті. —Бо вони такі маленькі, що з ними може трапитися що завгодно.
Чарівник виголосив наказ і вимовив чарівне слово, і в ту ж мить Тротта й Капітан Біл стали біля нього такі самісінькі, як були до початку їхньої небезпечної пригоди. Вони вже не були маленькі, бо Чарівник замість джмелиної подоби дав їм ту, якою колись наділила їх природа. Бридке коріння на ногах зникло під час перетворення.
Поки Дороті пригортала до себе Тротту, а та тихо плакала від щастя, Чарівник тиснув руку Капітанові Білу й поздоровляв його з порятунком. Старий моряк був такий радий, що потиснув лапу Левові, тоді скинув капелюха й уклонився Мавпочкам у клітці.
А потім Капітан Біл почав робити щось чудне. Він підійшов до великого дерева, дістав з кишені ножа й зрізав великий шматок товстої кори. Тоді сів на землю, знайшов у кишені клубочок міцної шворки — в його кишенях, здавалося, було все, що завгодно, — й заходився прив’язувати той шматок кори до підошви своєї здорової ноги, поверх шкіряної підметки.
— А це нащо? — спитав Чарівник.
— Не люблю ловити облизнів, — відповів моряк, — і тому вертаюсь на острів.
— Щоб знову пустити коріння? — несхвально вигукнула Тротта.
— Ні, цього разу я ухилюсь від чарів острова. Я помітив, що моя дерев’янка не прилипла, чи не пустила коріння, як і скляні лапи Скляного Кота. Чари можуть упіймати тільки те, що зроблене з живої плоті — чи то людської, чи то тваринної. Наші черевики шкіряні, а шкіра виробляється зі шкур тварин. Наші панчохи сплетені з шерсті, а шерсть зістрижена з вівці. Тому, коли ми вийшли на острів Чарів, наші ноги пустили там коріння й приросли до землі. А моя дерев’янка — ні. Отож я приладнав дерев’яну підкладку до моєї другої ноги, і чари мене не зупинять.
— Але нащо вам вертатися на острів? — спитала Дороті.
— Хіба ти не бачила Зачарованої Квітки в золотому вазоні? — відказав Капітан Біл.
— Звичайно, бачила, вона гарна й дивовижна.
— Ну, так Тротта і я вирушили в путь, щоб добути цю Чарівну Рослину як подарунок Озмі на день народження, і я хочу забрати її з собою до Смарагдового міста.
— Гарно було б, — із запалом вигукнула Тротта, — коли ви гадаєте, що можна зробити це безпечно!
— Я певен, що з корою на підошві ніякої небезпеки нема, — відказав моряк, — а коли все ж таки застрягну, то, гадаю, Чарівник визволить мене знову.
— Мабуть, таки визволю, — погодився Чарівник. — Що ж, коли хочете спробувати, Капітане, пливіть туди, а ми дивитимемось.
Моряк знову зійшов на пліт, погріб до острова Чарів і пристав там по змозі ближче до золотого вазона. Решта дивилась, як він іде по острову, бере обома руками вазон, легко піднімає його. Потім він переніс вазон на пліт і дуже обережно поставив там. На Квітку це начебто не вплинуло, бо коли Капітан Біл піднімав вазон, вона цвіла жовтими нарцисами, а поки він доніс її до плота, вона встигла розцвісти ще й тюльпанами та гладіолусами. А поки моряк веслував через річку туди, де його чекали друзі, на Чарівній Рослині по черзі з’явилося ще сім різних видів квіток.
— Мабуть, той чарівник, що поставив її на острові, ніколи не думав, що хтось її звідти забере, — сказала Дороті.
— Він вважав, що Квітка привабить тільки людей, а кожна людина, що попаде на острів, буде спіймана чарами, — додав Чарівник.
— А тепер, — зауважила Тротта, — ніхто більше не зацікавиться островом, і він уже не буде пасткою.
— Ну ось, — сказав Капітан Біл, переможно винісши Зачаровану Рослину на берег річки. Якщо Озма дістане на день народження кращий подарунок, то я б хотів знати, що воно таке.
— Так, звісно, це її дуже здивує, — озвалась Дороті, що стояла в шанобливому подиві перед пишними квітами й дивилася, як там жовті троянди змінюються на фіалки.
— Та вона здивує кожного в Смарагдовому місті! — палко запевнила Тротта. — І це буде подарунок Озмі від мене й Капітана Біла.
— А я гадаю, що в цьому і моєї є трохи заслуги, — заперечив Скляний Кіт. — Це ж я знайшов її й привів вас до неї, та й Чарівника сюди привів, коли ви попались у пастку.
— Це правда, — визнала Тротта, — і я розкажу Озмі про нашу пригоду і який ти був славний.
У МАВПОЧОК КЛОПІТ
тепер, — сказав Чарівник, — треба рушати додому. Але як же ми повеземо отой великий вазон? Капітан Біл не може тягти його на собі всю дорогу, це ясна річ.