Професор так пишався цими обідніми пігулками, що почав годувати ними учнів своєї школи — замість іншої їжі, — але учні й учениці протестували, бо хотіли харчуватися ще й смачно. Ну що це за радість — проковтнути пігулку, запити склянкою води й називати це обідом, тож учні відмовлялися ковтати обідні пігулки. Професор наполягав, а тому одного дня старший клас ухопив його й кинув у річку — прямо в одежі. Кожному відомо, що жуки-хитуни плавати не вміють, тож винахідник чудодійних обідніх пігулок три дні пролежав безпорадно на дні річки, поки якийсь рибалка не зачепив його за ногу гачком і не витяг на берег.
Учений професор, звичайно, обурився таким ставленням і привів увесь старший клас до Смарагдового міста й звернувся до Озми Озминської з вимогою покарати бунтівників.
Я не думаю, що юна Правителька повелася з ними дуже суворо, бо вона сама відмовилась ковтати обідні пігулки замість їжі; та саме коли вона у своїй Тронній залі вислухувала цю вельми цікаву справу, Капітан Біл примудрився пронести золотий вазон із Зачарованою Квіткою нагору, до Троттиної кімнати, так що не побачив ніхто, крім Желеї Джемб, головної Озминої фрейліни, а Желея пообіцяла нікому не розказувати.
Так само й Чарівник спромігся пронести клітку з мавпочками до однієї з високих веж палацу, де він займав кімнату, до якої ніхто без запрошення не входив. Звісно, Тротта, Дороті, Капітан Біл, Чарівник були радісінькі, що їхня пригода скінчилась так успішно. Лев-Боягуз і Голодний Тигр пішли до мармурових стаєнь на задвір’ї палацу Правителів, де вони жили, як були вдома. Вони теж не виказували таємниці, навіть Дерев’яній Кобилиці, мулові Клубкові, Рудій Курці й Рожевому Котеняті не сказали, де були.
Тротта поливала Зачаровану Квітку щодня й нікого не пускала до своєї кімнати побачити розкішний цвіт, окрім своєї подруги Бетсі Котушки та Дороті. Чудесна Рослина, видно, не втратила нітрохи своїх чарів від того, що її забрали з острова, і Тротта була певна, що Озма цінуватиме її як один з найкращих своїх скарбів.
Нагорі у своїй вежі маленький Чарівник з Озу почав навчати дванадцятьох мавпочок, і ці створіннячка були такі розумні, що засвоювали кожну штуку, якої Чарівник навчав їх. Він ставився до них дуже ласкаво й лагідно і давав їм їсти те, що найдужче люблять мавпи, тому вони пообіцяли не підвести його на великому бенкеті в день народження Озми.
ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ ОЗМИ
оже здатися дивним, що у феї є день народження: адже феї, як кажуть, народились на початку створення світу й жили завжди. А проте, з другого боку, хіба це гарно було б — позбавити фею, що має так багато всього доброго, радощів цього свята.
Тож і не треба дивуватися, що феї справляють свій день народження, як і всі люди, і вважають цей день нагодою для бенкетів і веселощів.
Озма, прекрасна юна Правителька чарівної країни Оз, була справді фея, і така мила, лагідна та дбайлива до свого народу, що її любили всі в країні. Вона мешкала в надзвичайно розкішному палаці в найрозкішнішому місті світу, але це не вадило їй бути найскромнішою людиною у своїх володіннях. Вона сідала на свою дерев’яну Кобилицю, їхала за місто до будь-якої селянської хати, сиділа там у кухні й гомоніла з господинею, поки та пекла пиріжки. Або гралася з дітьми, катала їх на своїй знаменитій дерев’яній Кобилиці. Або зупинялась у лісі побалакати з вуглярем і спитати його, чи він задоволений життям, може, чогось бажає, то вона дасть йому бажане. Або навчала молодих дівчат кроїти й шити гарні вбрання. Або заходила в майстерні до золотарів чи інших ремісників і дивилась, як вони працюють, та обдаровувала кожного ласкавим словом і сонячною усмішкою.
А потім Озма сиділа на своєму золотому в самоцвітах троні, оточена десятьма дібраними придворними, й терпляче вислуховувала скарги своїх підданців, намагаючись бути справедливою до всіх. Знаючи, що вона таки справедлива в своїх ухвалах, люди країни Оз ніколи не нарікали на ці ухвали. Погоджувалися навіть тоді, коли Озма вирішувала щось не на їхню користь, бо знали, що вона має рацію, а вони помиляються.
Озмин палац стояв посеред великого розкішного парку, де було безліч високих крислатих дерев, квітучих кущів, статуй і водограїв. У тому парку можна було гуляти годинами й на кожному кроці бачити щось нове й цікаве. В одному місці був басейн із напрочуд гарними рибками; у другому всі птахи збиралися на великий бенкет, який улаштовували їм Озмині слуги, і були так привчені не боятись людей, що сідали на плече і їли з руки. Було там і джерело з водою Забуття, але пити ту воду було небезпечно, бо тоді людина забувала геть усе, що знала доти, навіть власне ім’я. Тому Озма звеліла поставити над джерелом застережливий знак. Проте були там і джерела з чудовими пахощами, і джерела солодкого нектару, прохолодні й запашні, і кожен міг угамувати там спрагу.