— Я маю щось краще, — відповів старий Ном і, вийнявши з однієї кишені торбинку, висипав з неї на стіл купку блискучих самоцвітів — діамантів, рубінів і смарагдів.
Господар одразу зробився дуже чемний з цими чужинцями. Подав їм чудовий обід, а поки вони їли, молодий Верхотур спитав свого товариша:
— Де це ви взяли так багато самоцвітів?
— Можу сказати, — відповів Ном. — Коли оті нахаби з Озу відняли в мене королівство — тільки тому, що це було моє королівство і я хотів правити ним, як мені подобається, — то сказали, що я можу взяти стільки самоцвітів, скільки зумію винести. А я мав на своєму вбранні багато кишень, то й понасипав їх повні. Самоцвіти дуже добре мати з собою в мандрах, за них можна купити будь-що.
— Вони кращі за золоті кружальця? — спитав Кікі.
— Найменший із цих самоцвітів вартий сотні золотих монет — таких, як ти вкрав у того старого.
— Не говоріть так голосно, — злякано попросив Кікі. —А то ще хтось почує.
Після вечері вони обидва вийшли прогулятись, і колишній Король Номів сказав:
— А ти знаєш Кудлача, Страхопуда, Залізного Дроворуба, Дороті, Озму і все оте кодло з Озу?
— Не знаю, — відповів юнак. — Я весь час жив на горі Жвак, поки не втік учора через Мертву Пустелю в подобі яструба.
— То ти ніколи не бачив Смарагдового міста в країні Оз?
— Ніколи.
— Ну, а я, — сказав Ном, — знав усіх їх, і можеш здогадатися, що я їх не люблю. І під час своїх мандрів я весь час міркував, як помститися. Тепер, зустрівши тебе, я бачу спосіб, як завоювати країну Оз і самому стати там Королем, а це краще, ніж бути Королем Номів.
— А як же ви це зробите? — здивовано спитав Кікі Ару.
— То вже моя справа. Насамперед я хочу домовитися з тобою. Скажи мені таємницю, як перекидатись у що хочеш, і я дам тобі повну кишеню самоцвітів — найбільших і найкращих з усіх, які маю.
— Ні, — відказав Кікі, бо зрозумів, що ділити свою могутність із кимось небезпечно для нього самого.
— Я дам дві кишені самоцвітів, — пообіцяв Ном.
— Ні, — відказав Кікі.
— Я тобі віддам усі самоцвіти, які маю.
— Ні, ні, ні! — вигукнув Кікі, що вже почав боятися.
— Ну, тоді, — сказав Ном, дивлячись на юнака лихим оком, — я скажу господареві заїзду, що ти вкрав золотого, і він віддасть тебе тюремникам.
Кікі на ту погрозу тільки засміявся.
— Поки він це зробить, я перекинусь левом і роздеру його на шматки, або ведмедем — і з’їм його, або мухою — і залечу кудись так, що він мене не знайде.
— Ти справді можеш творити такі дива? — спитав старий Ном, зацікавлено дивлячись на нього.
— Авжеж, — запевнив Кікі. —Я можу обернути вас у паличку, або в калюжу, або в камінь, і покинути тут, при дорозі.
Лихий Ном трохи здригнувся, почувши це, але йому ще дужче закортіло заволодіти великою таємницею. Трохи згодом він почав знову.
— Я тобі скажу, що я зроблю. Якщо ти, відкривши свою таємницю, допоможеш мені завоювати Оз і обернути моїх тамтешніх ворогів у палички або в каменюки, я згоден поставити тебе правителем Озу, а сам стану твоїм першим міністром і дбатиму, щоб твоїх наказів дотримувалися.
— Допомогти допоможу, — відказав Кікі, — але таємниці не відкрию.
Нома ця відмова так розлютила, що він з люті довго підскакував, задихався й бризкав слиною, поки врешті погамував себе. Та юнак нітрохи не злякався. Він тільки сміявся з лихого старого Нома, а той казився ще дужче.
— Облишмо це, — сказав він, коли Коструббо трохи заспокоївся. — Я не знаю тих людей із країни Оз, яких ви згадували, отже, вони мені не вороги. Коли вони витурили вас із вашого королівства, це ваша справа, не моя.
— Невже тобі не хочеться стати Королем такої прекрасної країни Чарів? — спитав Коструббо.
— Хочеться, — відказав Кікі. —Але ви самі хочете бути Королем, і це нас пересварить.
— Ні, — сказав Ном, знову пробуючи обдурити його. — Мені, як подумати, не кортить стати Королем Озу. Мені й жити в тій країні не дуже кортить. Я хочу насамперед помотатись. А коли ми зуміємо завоювати Оз, я здобуду стільки чарів, що зможу відвоювати й своє власне Королівство Номів, тож я вернусь до себе й житиму в своїх підземних печерах — вони більше схожі на домівку, ніж поверхня землі. І ось що я тобі пропоную: допоможи мені завоювати Оз і помститись, та ще відняти чари в Глінди й Чарівника, — а потім я поставлю тебе Королем Озу.
— Я подумаю, — відповів Кікі й того вечора більше нічого не сказав.
Уночі, коли всі в заїзді поснули, старий Ном Коструббо тихенько встав з ліжка й пішов до кімнати, де спав Верхотур Кікі Ару. Там він обнишпорив усе, шукаючи чаклунське знаряддя, яке могло все обертати в будь-що. Звичайно, такого знаряддя там не було, і хоча Коструббо обшукав усі юнакові кишені, він не знайшов узагалі нічого чарівного.